Home » Posts tagged 'інтерв’ю'

Tag Archives: інтерв’ю

Мова

Директор ІГДГ Корнилій Третяк розповідає про своє перебування на антарктичній станції «Академік Вернадський»

Доктор технічних наук, директор Інституту геодезії Львівської політехніки професор Корнилій Третяк належить до тих людей, які багато знають про крижаний континент не лише з літератури і телефільмів. Він відчув на собі холодний подих Антарктики, був безпосереднім учасником кількох експедицій на українській станції «Академік Вернадський», якій цьогоріч виповнюється 20 років. Напередодні ювілею ми зустрілися із професором Корнилієм Третяком, аби він розповів про свої мандрівки на шостий континент.

– Пропоную розпочати нашу бесіду з географії і невеличкого екскурсу в історію.

– Станція «Академік Вернадський», – розповідає Корнилій Третяк, – розташована на острові Галіндез Аргентинського архіпелага поблизу Антарктичного півострова. Перед тим, як розповісти про історію цієї станції, варто було б хоча б стисло згадати про дослідження Антарктики взагалі.

Її початком вважають перші переходи до Південного полярзірканого кола, зокрема, плавання голландця Д. Геєрітца. Його судно у складі ескадри Я. Магіо 1559 року після шторму у Магеланській протоці несподівано втратило з поля зору інші кораблі й пішло на південь. Коли воно спустилося до широти 64 S, там була виявлена невідома «висока земля».

Далі вагомий внесок у дослідження Антарктики зробив відомий англійський мореплавець Джеймс Кук. В результаті своїх плавань він писав: «Я не стану заперечувати, що поблизу полюса може бути материк або значна земля. Навпаки, я переконаний, що така земля там є…».

Офіційно ж вважають, що Антарктиду відкрила у 1820 році перша російська антарктична експедиція на шлюпках «Восток» і «Мирный» під керівництвом Ф.Ф. Беллінсгаузена і М.П. Лазарєва.

Не заперечуючи цієї версії, згадаймо, проте, один загадковий історичний факт. Існує так звана карта Пірі Рейса, яку знайшли 1929 року під час робіт над головним султанським палацом Топкапи. Пірі Рейс був турецьким адміралом і картографом. На його карті, датованій 1513 роком, змальовані береги Антарктиди й Америки. 1953 року копію цієї карти надіслали у Бюро гідрографії ВМС США знавцю стародавніх мап А.Х. Маллері. Він визначив використану картографічну проекцію. Дослідник зробив сітку, наклав карту Пірі Рейса на карту світу і отримав абсолютну збіжність. Для побудови подібної карти необхідно мати знання зі сферичної тригонометрії, яка була розроблена лише у ХVIII столітті. Крім того, це єдина карта XVI століття, де Південноамериканський континент розміщений правильно відносно Африканського. Ці факти можна вважати доказом обізнаності стародавніх картографів щодо існування Антарктиди.

А коли розпочалося, так би мовити, стаціонарне освоєння цього континенту?

– Із середини ХХ століття стартувало систематичне міжнародне освоєння Антарктиди. На континенті різні країни створюють постійні бази, що впродовж року виконують метеорологічні, геофізичні і геологічні дослідження.

Як відомо, попередницею української станції «Академік Вернадський» була британська наукова база «Фарадей», заснована під час експедиції на Землю Грейама у 1934–1937 роках. Чому британці обрали саме цю групу островів? Її ще називають «Антарктичною Швейцарією». Там практично не буває вітрів і великих хвиль. У цьому екзотичному місці частенько зупиняються туристичні яхти. 1946 року тут сталася загадкова пригода. Коли прибула чергова сезонна експедиція, на місці не виявилося жодного сліду від дерев’яних будиночків, навіть дощечки не лишилося. Цілком ймовірно, що все це забрало цунамі. Адже неподалік розташована сейсмічно активна територія Чилі. Після цього випадку будиночок станції відновили, і сьогодні він є музеєм, яким опікуються українські полярники під постійним наглядом Британської Антарктичної служби.

У 1954 британці розпочали споруджувати нову станцію на сусідньому острові Галліндез, яка отримала назву «Фарадей». Її головне призначення полягало дослідженні магнітного поля Землі, іоносфери та озонового шару. До речі, 1985 року на станції «Фарадей» вперше було виявлено озонову діру.

Після розпаду Радянського Союзу 1992 року Росія оголосила себе правонаступницею усіх антарктичних станцій колишнього СРСР і відмовила Україні у передачі хоча б однієї з них. Хоча наша країна зробила чималий внесок у освоєння Антарктики. Думаю, не менше 20 випускників геодезичного факультету та Інституту геодезії Львівської політехніки у різний час працювали на антарктичних станціях, не кажучи вже про участь усієї нашої країни.

3 липня 1992 року Президент України Леонід Кравчук видав указ про участь України в освоєнні Антарктиди. У листопаді 1993 року Великобританія поширила через свої посольства пропозицію передати станцію «Фарадей» одній з «неантрактичних країн». Такою виявилася Україна. До речі, обійшлася вона нам за символічну плату – всього один фунт стерлінгів. Принагідно скажу, що британці щороку на утримання цієї станції витрачали до 10 мільйонів фунтів.

Спочатку сюди поїхали перші троє наших полярників, щоб вивчити доволі складне господарство. На станції все було автономне – вода, опалення, електроживлення. А в лютому 1996 року прибула перша повноцінна українська експедиція. Станція отримала нову назву «Академік Вернадський», і над нею підняли Державний прапор України.

– Ви були першим із геодезистів Львівської політехніки, хто прибув на крижаний континент?

– Ні. Першим там побував професор Глотов. Це було 2002 року. А разом з ним ми взяли участь в експедиції 2003 року. Відтоді я побував у Антарктиді чотири рази.

– Яку наукову мету ставили перед вами?

– Ми працювали за завданнями Українського Антарктичного центру, який тепер діє при Міністерстві освіти і науки України. Найперше завдання, яке ми постійно виконуємо, – це дослідження об’ємів льодовиків у часі. Спочатку використовували для цього наземні фотограмметричні методи. Останнім часом застосовуємо лазерне 3Dсканування.

– У своїх попередніх інтерв’ю ви наголошували, що льодовики в Антарктиді неухильно зменшують свій об’єм. Ця тенденція не припинилася?

– Ні, танення льодовиків триває. Інша річ, що в різні роки цей процес відбувається нерівномірно. Але глобальне потепління, спричинене різними факторами, зокрема й техногенними, триває.

– Результати ваших досліджень передають в Український Антарктичний Центр?

– Так. Але якщо навіть ми не їдемо в експедицію, продовжуємо опрацьовувати інформацію у себе в Інституті. За результатами наших досліджень видали монографію «Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики». За нашими матеріалами студенти захищають дипломні роботи. Десь у другому півріччі цього року вийде ще одна монографія «Структура та динаміка геофізичних полів Західної Антарктики».

– 2015 року ви збиралися в Антарктиду, але поїздка не відбулася…

– Особливо не шкодуємо, адже передбачали лише коротку перезмінку обслуговуючого персоналу станції. Але маємо надію, що наступного року наша група прибуде на станцію на триваліший період. Це дасть змогу вибрати кращу погоду для досліджень. Крім лазерного 3D-сканування, плануємо для дослідження льодовиків використати ще й безпілотні апарати.

 

Завідувач кафедри ВГА професор Федір Заблоцький розповідає про свій життєвий і науковий шлях

Logo_NULPЗавідувач кафедри вищої геодезії та астрономії Національного університету «Львівська політехніка» професорові Федору Дмитровичу Заблоцькому 22 лютого виповнюється 70 років. Поважний вік, який дає право оглянути роки, що за плечима, згадувати та розмірковувати і водночас – дивитися у майбутнє. Напередодні ювілею журналіст прес-служби Львівської політехніки зустрівся з науковцем.

– Федоре Дмитровичу, розпочнемо з Вашого коріння, з Вашої малої Батьківщини.

– Народився я у селі Малий Ходачків на Тернопільщині. Батьки були простими селянами. Особливою строгістю у моєму вихованні відзначався батько. Я більше горнувся до мами. Та з плином років відчув вдячність за батьківську науку. Сталося так, що 1948 року батька разом з його мамою (моєю бабусею) вислали до Сибіру у Кемеровську область. Стрийко у той час вже відбував покарання у Норильську за участь у національно-визвольній боротьбі. Маму і мене висилка оминула, бо на той час ми жили у сусідньому селі. 1951 року поїхали до батька. Він і мама працювали там на шахті. Мною опікувалася бабуся. Звернув увагу, що у кожній виселеній сім’ї був «Кобзар»…

Чотири роки я вчився у місцевій школі. 1957 року разом з бабцею повернувся у рідне село. Згодом приїхали і батьки. Продовжив навчання у п’ятому класі. Почав учитися 21 вересня. Кумедний був епізод на уроці української мови. Треба було розібрати текст по частинах мови – підмет, присудок. Після сибірської російської школи не знав тих термінів. Вчителька каже, що змушена поставити мені двійку. Виручив мене хлопець із задньої парти: «Та він же москаль!..». Я відтарабанив без запиночки по-російськи – подлежащие, сказуемое, деепричастие… Вчителька, щира українка, послухала то все і оголосила класові: «Ставлю Заблоцькому 5 з плюсом!»

– Ви добре вчилися у школі?

– Закінчив школу зі срібною медаллю. Трохи забракло до золотої.

– Чи впливали Ваші батьки на вибір майбутньої спеціальності?

– Ніяким чином. Батькові взагалі нічого не казав, а мама знала лише, що їду вступати до Львова. Відразу після школи влаштувався у піонерський табір інструктором з плавання. Заробив за липень 60 рублів і поїхав з тими грішми до Львова.

Взагалі-то я не мріяв про технічну освіту, думав про гуманітарну. Дуже любив літературу. На всіх олімпіадах мене виставляли як декламатора поезій. Але мій приятель підбив мене до вступу у Львівську політехніку. Я добре склав усі п’ять іспитів і при досить високому конкурсі був майже зарахований на… електромеханічний факультет. Чому майже? У день остаточного зарахування і співбесіди з деканом на електромеханічний факультет завітав декан геодезичного Тимофій Никифорович Чалюк. Коли декан електромеханічного факультету оголосив, що Заблоцький зарахований, Тимофій Никифорович звернувся до мене: «Ви сільський хлопець. Чи знаєте, що є така романтична спеціальність – геодезист? Може, підете до нас?». І тут я ляпнув: «Та мені все одно, куди вступати…». Це викликало гнів декана електромеханічного: «Вам все равно! Да вы знете, сколько молодых людей остались за бортом института! Люди армию отслужили…». І спересердя кинув мої документи Чалюку: «Забирайте его к себе, нам такие не нужны!». Ось так розпочався мій шлях у геодезію.

А по-справжньому почав учити цю науку на третьому курсі. Із вдячністю згадую усіх викладачів. На першому курсі були захоплені цікавими, доступними лекціями з вищої математики професора Верхоломова, а з геодезії – професора Островського, доцента Масліча, з кафедри вищої геодезії і астрономії – доцентів Філіпова, Коваленка. Коли вже працював в Інституті, впродовж десяти років був заступником професора Островського, коли він очолював кафедру геодезії.

– Ви одразу вступили в аспірантуру?

– Одразу, але на заочну форму. На той час я вже одружився, а стипендія була маленькою. Закінчив геодезичний 1969 року і пішов працювати інженером-геодезистом в інститут «Теплоелектропроект». Було багато відряджень. Невдовзі зрозумів, що треба обирати щось одне. Вибрав науку. Завідувач кафедри геодезії Дмитро Іванович Масліч узяв мене на посаду асистента кафедри.

– Якими були тоді Ваші наукові зацікавлення?

– І кандидатська, і докторська дисертації пов’язані з полярними регіонами. Було чимало експедицій на Нову Землю, Кольський півострів. А ось в Антарктиді побувати не довелося. Підозрюю, що перешкодила історія з моїм батьком…

– Можу припустити, що наукова діяльність працівників Вашої кафедри має здебільшого фундаментальний характер.

– У принципі це так. Але і наша робота має вихід на практику. Ми створюємо основи для розвитку геодезії і картографії. Діяльність наша різнопланова. Основний науковий напрям – моніторинг фізичної поверхні Землі та її атмосфери на основі результатів аналізу сучасних наземних і супутникових вимірювань.

На кафедрі тривають дослідження деформації земної поверхні в регіонах Українських Карпат і Антарктичної станції «Академік Вернадський» із застосуванням, насамперед, супутникових технологій. Ми брали участь у Центрально-Європейських геодинамічних проектах. Окремий напрям – вивчення метеорологічних процесів за допомогою GPS-вимірювань За результатами цих дослідженнями я у співавторстві з іншими дослідниками видав дві монографії та навчальний посібник «ГНСС-метереологія». Використовуємо інформацію із супутників для вивчення атмосфери Землі. Видав з цієї тематики монографію.

– У назві Вашої кафедри присутнє слово «астрономія». Може видатися, що це щось далеке від земних проблем.

– Ми не вивчаємо природи і походження небесних світил та Всесвіту. Розвиваємо геодезичну астрономію Я, до прикладу, здобув спеціальність «астрономогеодезик».

– Ваша кафедра є випусковою. Зараз завершується вироблення нового положення про рейтингування випускових кафедр. Один з індикаторів рейтингу – кількість докторів і кандидатів наук…

– На нашій кафедрі працює 12 штатних викладачів. Серед них – 5 докторів наук, професорів, 3 кандидати наук, доценти, та 3 кандидати наук – асистенти. Та, як на мене, це не вирішальний показник. Головне – наукова робота. І не лише викладачів.

Я б зробив особливий акцент на активнішому і глибшому залученні студентів до наукової роботи, застерігаючи від формалізму у цій важливій справі. Мені подобаються слова: «Талант будити треба вдосвіта». Це стосується і наукового таланту. Дуже важлива участь у міжнародних грантах. Упродовж 1994–2006 років я був національним представником у Центрально-Європейських геодинамічних проектах. Зараз складніше. Щоб отримати міжнародний грант, треба подати не менше десяти серйозних заявок. Але це треба наполегливо робити.

– Ви керівник підрозділу, хоча і невеликого. Які ваші принципи у стосунках з підлеглими, з колегами по роботі?

– За багато років не можу спокійно сприймати розхлябаності, забудькуватості, необов’язковості. Дав слово – дотримай!

– Знаю, що Ваша дружина за фахом музикант. Може, вона і Вас захопила музикою?

– Музика завжди була у моєму житті. У школі грав у духовому оркестрі. У студентські роки захоплювався гітарою, співав у молодіжному хорі, потім – у хорі викладачів «Орфей». Зараз не граю і не співаю, але слухати музику люблю.

 

Інститут геодезії Львівської політехніки освоює нову техніку і пропонує співпрацю органам влади

Особливістю роботи сучасних геодезистів є застосування найрізноманітнішої апаратури, приладів, насамперед – оптичних, але не тільки. Останнім часом на їхнє озброєння надходять безпілотні літальні апарати. Нещодавно цінним надбанням Інституту геодезії Національного університету «Львівська політехніка» став безпілотний професійний гвинтокрил – октокоптер DJI SPREADING WINGS S1000+.

Докладніше розповісти про цей апарат, його призначення і можливості ми попросили директора Інституту доктора технічних наук професора Корнилія Третяка.

За його словами, особливістю цього літального апарата є можливість розмістити на ньому до шести кілограмів найрізноманітнішого обладнання. Це, насамперед, цифрова фотокамера, далі – так званий лідар із системою лазерного сканування території, тепловізори для визначення температури поверхні, різні радари.

Октокоптер може набирати висоту до 2 тисяч метрів, рухатися зі швидкістю 50 кілометрів на годину, перебувати у польоті до 20 хвилин. Обслуговувати апарат будуть фахівці лабораторії лазерного 3D-сканування, створеної в Інституті геодезії за проектом «Темпус».

– Використання безпілотних літальних апаратів, літаків, гелікоптерів, – стверджує професор Корнилій Третяк, – є надзвичайно важливим і з огляду на відкриття у нас нової спеціальності «Науки про Землю». У її рамках запроваджуємо спеціалізацію «геотехнічні вишукування», яка буде інтегрувати знання з геодезії, геофізики і геології. Нині, коли проводять якісь інженерні вишукування, спочатку працюють геологи, за ними йдуть геодезисти, потім, у разі потреби, геофізики. Наші фахівці зможуть виконувати усі необхідні роботи комплексно. До їх підготовки залучимо три кафедри – інженерної геодезії, вищої геодезії та астрономії, картографії та геопросторового моделювання.

Свого часу ви розповідали про співпрацю з відомою швейцарською фірмою «Leica». Чи триває вона й зараз?

– Ми уклали з фірмою «Leica» довготермінову угоду. Нагадаю, що ми перемогли у тендері Світового банку на обслуговування чотирьох гідроелектростанцій України – Канівської, Дністровської, Дніпродзержинської і Дніпрогесу. Це надзвичайно складна автоматизована супутникова система, яка безперервно моніторить деформації інженерних споруд. Інформація постійно надходить у центр, що діє в інституті, і ми контролюємо ці процеси.

Окрім того, маємо власну мережу активних супутникових станцій, яка покриває усю Львівську область. До речі, це єдина в Україні активна мережа, що перебуває у державній власності. Ця мережа працює у режимі реального часу і дає змогу практично миттєво визначати своє місцеположення з точністю до 1 сантиметра.

Водночас активно використовуємо безпілотний літак компанії «Трімбл» – основного виробника навігаційних пристроїв для військ НАТО. До безпілотника власними силами виготовили нову катапульту, яка на відміну від фірмової дає змогу виконувати запуск апарата при температурі навіть –200С.

Наші можливості спонукали нас звернутися до керівництва облдержадміністрації з пропозиціями про співпрацю. Нашу ініціативу активно підтримав ректор Львівської політехніки професор Юрій Бобало.

Про що, власне, йдеться? Останнім часом все більшої актуальності набувають питання землеустрою, створення реальних кадастрових карт. Не секрет, що дуже часто вони неякісні й недостовірні: одна земельна ділянка часто-густо «налізає» на іншу, між ними трапляються пропуски. Запит на геодезичні роботи зростатиме й у зв’язку з прийнятим курсом на децентралізацію. Використовуючи безпілотний літак, ми можемо дуже оперативно здійснювати моніторинг території. Голова будь-якого села чи селища, мер міста може замовити нам так званий ортофоплан та побачити неспотворену картину інфраструктури, визначити площу будь-якої ділянки, об’єкти нерухомості, їхнє місцеположення, що важливо для нарахування податків, розв’язанні земельних судових позовів тощо. Для прикладу, всі ми знаємо, які пишні палаци зросли у приміському мальовничому селищі Брюховичі. Але вони – за величезним парканом, до них не достукаєшся. Як взяти податок? Безпілотник допоможе місцевим органам влади побачити те, що намагаються приховати. Я вже не кажу про можливості геодезичних безпілотників для проведення різноманітних будівельних робіт, газифікації, водовідведення тощо.

Знаємо, що ваші спеціалісти успішно провели випробування октокоптера поблизу Львова. А коли він буде задіяний для практичної роботи, навчального процесу?

– Представники фірми-виробника провели з нашими викладачами і працівниками короткочасний тренінг, наші люди проходили навчання й у Києві. Виникає багато нюансів використання октокоптера. Зараз добираємо відповідну оптику. Не виключено, що у цьому році будемо мати ще один безпілотник, але вже власного виробництва.

 

Важливо слухати себе і бути наполегливим

Logo_Audytoria„Важливо слухати себе, щоб знайти, за Сковородою, „сродну працю“. Я щаслива, бо роблю те, що люблю“, — каже Марія Маланчук, асистент кафедри кадастру територій Львівської політехніки. Вона стала найкращим молодим науковцем Інституту геодезії 2013 року, претендує на цей статус і в черговому конкурсі, а ми сьогодні говоримо про вміння правильно оцінювати — не лише землю, а й самого себе і різні складові нашого життя.

Оцінити, щоб оживити

Зайнятись науковою роботою Марію Маланчук підштовхнув завідувач кафедри КДТ професор Лев Миколайович Перович, а успішно розпочати цей шлях допоміг науковий керівник професор Ростислав Миколайович Панас; поради досвідчених наставників молодий учений дуже цінує. У кандидатській дисертації, яку захистила в 2013-му, науковець досліджувала актуальну проблему — порушених земель, тобто земель, які внаслідок виробничої діяльності людини втратили свою цінність, господарську, екологічну. Асистент кафедри КДТ розповідає:

— Моя дисертація стосувалася земель, порушених промисловими розробками родовищ сірки. На Львівщині є три промислові об’єкти з видобутку сірки: у Яворові, Роздолі та селищі Подорожнє біля Жидачева. Основною метою роботи було дослідження стану порушених земель на територіях родовищ сірки та розробка на цій основі методик, рекомендацій і пропозицій щодо ефективного збору інформації про ці території та визначення вартості порушених територій. За радянських часів там були землі сільськогосподарського призначення, які вилучили під розробку родовищ (тоді мета — видобувати сірку — виправдовувала будь-які засоби). Коли на Яворівщині я вперше побачила територію, де видобували сірку — це 3 тис. га, вона нагадала мені місячну поверхню. Пустка, де нічого не росте, руїни будівель, траплялись виїмки, карстові провали. Свого часу львівський „Гірхімпром“ вирішив затопити кар’єр, прагнучи дати нове життя цій території — для відпочинку населення (зараз це найбільше озеро на Львівщині). Ціллю моєї дисертації було облікувати землі кар’єру: провести їх інвентаризацію, оцінити стан. Адже є різні види порушених земель (відвали, гідровідвали, кар’єри, проммайданчики та ін.), кожен з них має свої особливості використання: наприклад, кар’єр — під озеро, хвостосховище — під орнітологічний заказник. У дисертації я прагнула показати справедливу, об’єктивну ціну цієї території — щоб покращити інвестиційний клімат.

Найбільше дає практика

Про кадастр дослідниця розповідає охоче і цікаво. Впродовж останніх років читає студентам ІГДГ різні курси: з інвентаризації земель і нерухомості, оцінки нерухомості, організації і управління виробництвом. Зі студентами спільну мову знаходить легко:

— Вони сприймають мене позитивно, може, тому, що я молода. І я їх теж розумію. Крім роботи впродовж семестру, веду у них практику: в польових умовах, за три тижні неформального спілкування, всі стають свої-рідні. Також керую магістерськими кваліфікаційними роботами. Старшокурсники серйозні, цікавляться своїми перспективами. В Україні питання землі актуальне: є багато суперечок через землю, її розподіл. Земельний кадастр — це не тільки регулювання й управління земельними ресурсами, це забезпечення всіх процедур щодо землі (зазвичай раціонально нею розпоряджатися, спостерігати за змінами, здійснювати землеустрій), а також оцінка нерухомого майна і природніх ресурсів (водних, лісових тощо). Тож спеціалісти, яких ми готуємо із землеустрою та кадастру, оцінки землі та нерухомого майна, роботою будуть забезпечені. Студенти зацікавлені, завжди мають багато запитань: чому на певній території встановлені саме такі межі, чому на конкретній ділянці не створено водоохоронну зону, чому гарна ділянка може бути досить дешевою, які чинники загалом впливають на вартість землі й т. д. Крім цього, з’явився ще один перспективний напрям роботи — кадастрові реєстратори, які здійснюють державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні тощо, — каже Марія Степанівна.

Знаючи, що майбутнім фахівцям „найбільше дає практика“, викладачка всіляко намагається наблизити до неї теоретичну підготовку студентів. На заняттях використовує приклади з виробництва, професійний досвід, власний і колег. Це особливо важливо, зважаючи на постійне реформування у сфері землеустрою і кадастру. А от максимально зануритись у виробничі реалії дозволяє практика. Наприклад, в Оброшиному, на базі Дослідного господарства Інституту сільського господарства Карпатського регіону НАН України, політехніки беруть проби й оцінюють якість ґрунтів, проводять зйомки території, складають кадастрові плани і т. д.

Тримати баланс

Марія Маланчук вимоглива до себе, самокритична, інколи дорікає собі, що „можна було краще“. Однак доробок дослідниці об’єктивніший за неї: 21 наукова публікація, відзнака у конкурсі „Найкращий молодий науковець“, от-от вийдуть навчальні посібники, співавтором яких вона є. Успішний науковець, викладач, заступник завідувача кафедри вважає:

— Для доброго результату потрібні наполегливість, наснага і бажання. Якщо не будеш стукати, тобі не відчинять. Важливо не опускати рук, а знання і досвід прийдуть: кожна справа вимагає енергії і часу. І без бажання жодного діла не зробиш. Звичайно, треба дотримуватись рівноваги, балансу: знати, чим можна, а чим не варто жертвувати. Знаю точно, що сім’я та рідні повинні домінувати в житті жінки-науковця, адже це — опора і великий заряд енергії.


Ірина ШУТКА

 

Професор Інституту геодезії Христина Бурштинська: найновіші дані і технології – для геодезистів

Logo_NULP«Аерокосмічні знімальні системи» – підручник, який минулого року переміг у конкурсі найкращих видань Львівської політехніки у відповідній категорії. Книжка пропонує інформацію про найновіші технології в галузі дистанційного зондування Землі, – розповідає її співавтор професор кафедри фотограмметрії та геоінформатики Христина Бурштинська.

– У другій половині, а особливо наприкінці минулого сторіччя почали активно впроваджувати цифрові методи у різні галузі, зокрема галузь дистанційного зондування Землі (тобто спостереження її поверхні авіа- та космічними засобами зі знімальною апаратурою). Так, розвивались пристрої для отримання зображень і даних про земну поверхню, на основі яких створюють топографічні, спеціальні карти, розв’язують різноманітні прикладні задачі. Велику частину традиційних геодезичних робіт нині виконують з допомогою новітніх методів і технологій. Стрімким є розвиток космічних знімальних систем: вони дозволяють отримувати просторове розрізнення (тобто найменший лінійний розмір об’єкта, який можна розрізнити на місцевості) півметра і менше, а це важливо для створення кадастрових карт і планів, прокладання газотранспортних ліній, дослідження стану лісів, морських акваторій і шельфів тощо.

Інформація, отримана методом дистанційного зондування з використанням аерокосмічних знімальних систем, є базою для створення цифрових моделей місцевості, моніторингу довкілля і природних ресурсів Землі. Універсальної системи, яка давала б інформацію в усіх ділянках електромагнітного спектра, не існує. Є різні види систем, які дають інформацію різної точності, різних видів. Наприклад, деякі радіолокаційні системи дозволяють отримати «підземну» інформацію, лазерні – «підводну» (для створення карт морського дна).

Особливості цих знімальних систем і вивчають наші студенти. Загальний курс «Дистанційне зондування Землі» викладаємо на бакалавраті третьокурсникам усіх спеціальностей. А на магістерському рівні студенти спеціальностей «Фотограмметрія та дистанційне зондування» та «Геоінформаційні системи і технології» мають семестровий курс, лекції і лабораторні роботи.

– Появі підручника передував однойменний посібник (2010 року). В чому особливості підручника?

– Порівняно з посібником у підручнику ми дещо скоротили обсяг матеріалу про фотографічні системи, які тепер не використовуються; залишили хіба ті зразки, які є в ужитку. Ширше подаємо матеріал, що стосується новітніх систем (переважно американських, Європейського космічного агентства, адже щороку запускають декілька супутників із різними знімальними системами). Також є більше інформації про оптико-електронну, інфрачервону і радіолокаційну апаратуру, яку встановлюють на безпілотних літальних апаратах (це важливо зокрема у військовій сфері), про інфрачервоні системи, конструкції й можливості яких суттєво поліпшились. Зосередили увагу на радіолокаційних системах: знімання з їх допомогою нині широко використовується, має низку переваг (знімати можна в будь-яку пору дня, через тумани, хмарне покриття тощо), дозволяє створювати докладні цифрові моделі рельєфу. Розробка навчального матеріалу підручника виконана за підтримки програми «Темпус» ЄС.

Наша кафедра (ФГІ) намагається впроваджувати в навчальний процес найновіші методи і технології. За сприяння директора Інституту геодезії Корнилія Романовича Третяка і завідувача кафедри Олександра Людомировича Дорожинського ми придбали потужну збірку різних космічних і аерознімків та спеціальне програмне забезпечення для їх опрацювання. На цій базі наші студенти вчаться розв’язувати прикладні задачі. Наприклад, завдяки лазерному зніманню можна отримати конкретні дані про руйнації і збитки, завдані повенями чи землетрусами (якщо порівняти зображення місцевості до і після катаклізму).

Є й інші напрями для роботи: дослідження ерозійних процесів, інвентаризація лісів, зміну русел рік. Ми, наприклад, моніторимо річки Дністер і Тиса. Моніторинг Тиси за сто років – від австрійської карти 1901 року до нинішніх днів – свідчить, що в деяких місцях її зміщення сягають кілометра. Власне, для кожної задачі використовують знімки певного просторового розрізнення і отримані певною апаратурою. До таких прикладних завдань студенти підходять із великим зацікавленням; їх дипломні проекти не схоластичні, а живі. Крім цього, опрацьовувати космічні зображення дуже цікаво.

– А чи є в Україні схожа до Вашого підручника навчальна література?

– Саме такого типу нема. Є загальний підручник із дистанційного зондування, виданий у Києві. Також студенти досі користуються підручником мого авторства «Аерофотографія» (1999), де фактично викладено основи дистанційного зондування. На цю тематику загалом, а в інтернеті зокрема, є дуже багато англомовної літератури.

– Хто, крім Вас, доклався до написання відзначеної книжки?

– Співавтор підручника – Сергій Арсенійович Станкевич – фахівець дуже високого рівня. Він працює в Науковому центрі аерокосмічних досліджень Землі ІГН НАН України, де виконують масштабні проекти, наприклад, з моніторингу змін клімату, використання безпілотних апаратів для знімання. Вчені Центру спільно з японськими колегами займаються опрацюванням зображень забрудненої радіонуклідами території внаслідок аварії на Фукусімській АЕС (є відповідний досвід вивчення Чорнобильської зони). А ось один із підрозділів підручника – «Батиметрія» – написав аспірант кафедри ФГІ Андрій Бабушка, який займається опрацюванням лазерних зображень і саме готується захищати кандидатську дисертацію на цю тематику.

 

Доки людина є дитиною?

Logo_AudytoriaХристина Бурштинська, професор кафедри фотограмметрії та геоінформатики Інституту геодезії:

„Все залежить від характеру“

Все залежить від характеру кожної людини. Знаю багатьох людей, які у зрілому віці зберігають щирість, безпосередність, вміють усім тішитися, тонко відчувають природу, навколишню красу, вірять в чудо навіть тоді, коли його, здається, й чекати не варто. Прикро, що серед молоді є чимало прагматичних особистостей, яким такі відчуття мало, або й зовсім не властиві.


Міркувала і опитувала Катерина ГРЕЧИН

 

Геодезисти Львівської політехніки продовжують наукові дослідження на антарктичному континенті

P1030929_0Logo_NULPУ складі львівських науковців цього разу, окрім Корнилія Третяка, були співробітники Інституту – професор Володимир Глотов, старший викладач Юрій Голубінка (його кандидатська дисертація пов’язана з дослідженнями руху Антарктичної тектонічної плити), інженер Андрій Малицький, а також Дмитро Марченко з Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України, випускник Інституту геодезії.

Ми запитали професора Третяка про його враження від останньої мандрівки на південний полюс Землі.

– Чи змінився ваш маршрут до Антарктиди?

– Маршрут – незмінний. Літаком з Києва до аргентинського містечка Ушуайї. Це найпівденніше місто на нашій планеті. Ушуайя – відправна точка для антарктичного туризму, який набуває все більшої популярності. Хоча вартість оглядин цієї льодової екзотики сягає 10 тисяч доларів. З містечка, як і в попередні роки, ми ще три дні пливли океаном на російському кораблі «Полярний піонер».

– Чи вплинуло ставлення російської команди корабля до українських дослідників через агресію Росії на нашій землі?

– Ставлення до нас було дипломатично нормальним, але не таким теплим, як у попередні роки. Жодних політичних дискусій з росіянами ми не вели. Якщо вже торкнулися політики, ще таке спостереження. У складі річної експедиції на нашу станцію переважають науковці та інженери зі Сходу України, були кримчани. Минулого року вони спілкувалися між собою російською мовою. Цього разу ті ж самі люди вже спілкувалися українською.

– Знаємо, що термін перебування на станції був обмежений чотирма днями. Що ви встигли зробити зі своєї програми?

– Почали з 3-D сканування льодовиків, дослідження їх фотограмметричними методами. Слід відзначити, що минулого року майже не було снігу. А цього разу льодовики були вкриті майже 70-сантиметровим шаром снігу. Складалося враження, що льодовики у своєму об’ємі не змінилися. Фактор снігу треба буде врахувати під час обробки інформації, хоча це не так просто зробити.

– Танення льодовиків підтверджує тенденцію глобального потепління. Це певний короткочасний період чи незворотній процес? Чи треба нам готуватися до другого всесвітнього потопу?

– У нас є світлини, датовані 30-ми роками минулого століття, на котрих видно, що льодовики певним чином здеформовані внаслідок потепління. Але тоді ще не били тривогу з приводу техногенного впливу на клімат планети. Це, очевидно, такий цикл, такий період в історії планети, потім знову буде похолодання. Сьогодні ж триває інтенсивне потепління. Окрім обстеження льодовиків, ми продовжили досліджувати геодинаміку, тобто рух тектонічних плит в районі станції «Академік Вернадський». Для цього в радіусі 15 кілометрів (це площа майже 900 квадратних кілометрів) виставляли на добу станції, які приймають сигнали із супутників системи GPS, що дає змогу визначати координати з міліметровою точністю. Незаперечним фактом є рух мікроплит і всієї антарктичної плити. Антарктида обертається за годинниковою стрілкою довкола власного полюсу, який розташований на відстані майже 1000 кілометрів від південного полюсу Землі.

– Ці дослідження мають лише теоретичне значення чи певне практичне?

– Геофізики засвідчують високу сейсмічну активність в Антарктиді, а її передвісником є зміщення тектонічних плит. Українські геологи довели наявність на цьому континенті вуглеводнів – нафти і газу. Щоправда, будь-яка господарська діяльність, зокрема видобуток корисних копалин, за Кіотським протоколом забороняється. Термін дії його вже збігає, але він, очевидно, буде продовжений. Попри це, деякі країни підкилимно готуються до освоєння Антарктиди і розподілу її території. Аргентина, приміром, видала свою карту і намалювала свій сектор аж до південного полюсу. Те саме вчинила Чілі. Україна теж має право засвідчити своє право на цей континент.

– Антарктида для багатьох людей асоціюється з якимось екстремальними умовами. А для вас це ніби буденна робота.

– Екстриму там вистачає. Наведу лише один епізод. Коли ми приплили на гумовому човні до одного з озер, побачили, що пройти його неможливо. З одного боку айсберг, розміром у 6-поверховий будинок. З другого – острів, з якого звисає льодовик і з нього – потоки води від снігу, що тане. Попереду – шматки льоду, як стіл. Працівник станції, який нас віз, пробує човном розпихати ті брили. З того двигуна йшов дим, як із трактора. І все це у густому тумані. Запитую його, чи є з нами радіостанція, щоб у разі чого зв’язатися зі станцією? Каже, що є. Але радіостанція, мовляв, нам не допоможе, бо ми за островом і хвилі не пройдуть. Нас би тільки увечері почали б шукати. Ми якимось дивом пробилися через той лід. Поставили станцію спостереження і потім з великими труднощами забрали її.

А ще було моторошно, коли під наш човен заплив величезний кит-горбач. Але ви маєте рацію: Антарктида для нас – це вже звичне місце праці. Ми вже нею загартовані. Великі надії покладаємо на ювілейну експедицію 2015 року. Сподіваємося, вона буде більш представницькою і тривалішою. Плануємо взяти з собою закуплений нашим інститутом міні-літак, який дасть змогу обстежувати льодовики з висоти на великій площі за порівняно невеликий час.

 

Дар’я Кереуш. Королева чорно-білого поля, або Хто не на коні, той під конем

32_2013Щоб грати в шахи, треба мати аналітичний склад розуму, вміти прораховувати ходи наперед, свої і суперника, знаходити вихід зі складних ситуацій, мати фізичну й психологічну витривалість.

Так вважає третьокурсниця ІГДГ Політехніки Дар’я Кереуш, для якої освоєння не лише геодезичних, а й шахових таємниць приносить велике задоволення.
Дебют і захист
— Спочатку, навчаючись ще у 2–3 класі, я ніяк не могла отримати четвертий розряд. Але тренер вселяв віру, що я можу, тож, коли таки отримала його, це було для мене щастям. Потім мене почали запрошувати грати за школу, на обласні ігри в рідних Чернівцях, різні фестивалі, меморіальні турніри. Ходила у шахову спеціалізовану школу, в шаховий клуб, поза тим займалася волейболом, легкою атлетикою, закінчила ще й художню школу, але з приїздом до Львова, оскільки всюди встигнути нереально, це стало неактуальним. Правда, коли є натхнення, то малюю для себе, найчастіше — портрети й елементи декору інтер’єру. Однак не уявляю себе ніким іншим, як землевпорядником — пішла слідами свого дядька-геодезиста.
Я найбільше люблю класичні шахи і коли випадає грати білими, бо вони задають тон гри. Впродовж багатьох років найчастіше використовую дебют чотирьох коней і сицилійський захист — знаю, де можна підловити суперника на неправильному ході. Деякі хитрі ходи нам підказує тренер шахової секції Політехніки, яку відвідую тричі на тиждень, Артем Хрипач.
— Оскільки суперник теж обізнаний із різними дебютами, то з якого ходу починається вже менш передбачувана гра між шахістами?
— Може бути і з самого початку, якщо суперник грає не за теорією, але зазвичай — із ходу сьомого — дев’ятого. Найважчі суперники ті, що мають вищі розряди, бо у них більше практики, вони швидше реагують на кожен мій хід.
Шах і мат
— Пам’ятаю, що на чемпіонаті області мені бракувало очок для того, щоб посісти третє місце. Ми готувалися з тренером, налаштовувались — і я перемогла дуже сильну суперницю, яка брала участь у всеукраїнських змаганнях. Це була дуже велика радість, адже здобула перемогу своїми силами, обдуманою грою, а не тому, що дівчина випадково помилилась.
Основна причина поразок, мені здається, — через непрорахованість ходів до кінця — треба продумати їх хоча б п’ять — шість наперед. Коли ж програю, стає ніяково, але це не пригнічує: розумію, що в житті бувають як програші, так і перемоги, тому треба йти вперед, надіятися, що далі, якщо працюватиму, на мене чекає перемога.
Мені не подобається бліц, бо треба швидко орієнтуватися, за п’ять хвилин розіграти всю партію і перемогти. Пробувала грати і кілька партій одночасно. Серед п’яти могла у двох здобути перемогу, бо там суперник більше думає, ніж я, а мені треба стежити за станом справ на кількох дошках. Взагалі, у шахах подобається атмосфера, необхідність придумати цікаву позицію, щоб виграти.
— Емоції не заважають виграшу, коли бачиш, що позиція в тебе дуже вигідна?
— У мене було багато суперників, які, коли бачили, що я серйозно дивлюсь на дошку, прораховую ходи, а час гри завершується, починали нервувати, стукати ручкою по столі, швидко й непродумано ходити… Шахи навчили мене бути спокійною, врівноваженою, допоки не доведеш діло до перемоги. Крім цього, завдяки їм, мені здається, набула терпеливості.
Ендшпіль
— На стиль гри яких шахістів Ви рівняєтесь?
— На заняттях ми розглядаємо деякі партії відомих шахістів, думаємо, як походили б в їх ситуаціях, оцінюємо розвиток гри, порівнюємо. Мені найбільше подобається манера гри молдавського гросмейстера Віорела Бологана.
— А з комп’ютером граєте у шахи?
— Грала у школі, але тепер набагато цікавіше грати з людьми. Бо комп’ютер — це машина, від неї ти не дочекаєшся живої, емоційної реакції. Та і приємно відчувати шахи на дотик…
— Є якась особлива комбінація, яку придумали Ви і яку тримаєте у таємниці?
— Звичайно, у кожного шахіста є така комбінація, але використовувати її варто не дуже часто, бо інакше це стане помітно для супротивників.
— Шахи — вид спорту, для якого не мають великого значення ні вік гравця, ні місце чи час для гри…
— Так, вдома, у вільний від навчання час люблю сісти і розібрати зіграні партії — знайти помилки. Граю з дідусем, з друзями, багато хто з них просить навчити. Шахи, вірю, супроводжуватимуть мене все життя — навчу і своїх дітей.

Тижневик Аудиторія. Наталя ЯЦЕНКО

 

Чому Ви обрали Львівську політехніку?

Logo_AudytoriaІгор Назарків, студент Інституту геодезії:
„Маю приклад старшого брата”. У магістратурі Інституту підприємництва та перспективних технологій навчається мій старший брат. Він бере участь у студентському самоврядуванні, був головою Колегії та профбюро студентів свого інституту. Я також хочу стати активним студентом, навіть не проти бути старостою групи. Мені подобається спеціальність „Оцінка майна”.

 

Львівська політехніка створить інформаційно-виставковий павільйон у пам’ять розстріляних львівських професорів

Logo_Galinfo2Львівська політехніка створить інформаційно-виставковий павільйон у пам’ять розстріляних львівських професорів. 25 березня цього року отримано дозвіл на початок будівнитцтва меморіального комплексу. Про це повідомила прес-служба “Львівської політехніки”.

Це сталося уночі проти 4 липня 1941 року, через кілька днів після того, як німці увірвалися у Львів. Каральний загін СС отримав завдання заарештувати і стратити групу провідних львівських вчених. Чесні, неупереджені історики України і Польщі спростували домисли про те, що до цієї каральної акції була причетна ОУН, нібито як помста за співпрацю зі сталінським режимом після приєднання Галичини до Радянської України у вересні 1939 року.

Між тим страчені вчені були далекими від політики. Ці науковці зі світовим ім’ям ще з австрійських часів займалися природничими науками, медициною, ветеринарією, викладали ці дисципліни польським і українським студентам. Були серед них й викладачі Львівської політехніки. Тому невипадково, що саме цей навчальний заклад взяв на себе ініціативу зувічнення пам’яті про невинно убієнних нацистськими злочинцями.

Викладали у Львівській політехніці такі відомі діячі, як тричі прем’єр-міністр Польщі, видатний математик Казимір Бартель, геодезист Каспер Вайгель, котрі до того ж в різні роки були ректорами цього навчального закладу.

Поблизу Вулецьких пагорбів, де відбувалася страта, нині розташовані університетські гуртожитки і парк студентів. 2011 року, коли відзначали 70-річчя від дня розстрілів, у цьому парку постав величний пам’ятник жертвам нацистського режиму під девізом “Не убий!”.Його автор — польський професор Олександр Сліва.

Виконання великого обсягу робіт у стислий термін, зокрема, впорядкування території парку, стало можливим завдяки плідній співпраці мерій двох міст Вроцлава і Львова, а також Львівської політехніки. Ще до відкриття пам’ятника виникла ідея: створити тут меморіальний комплекс. Пам’ятник береже память! Але він мовчазний. А людям цікаво знати, кого саме знищили нацисти? Що вони зробили для науки та освіти, зрештою, якими людьми вони були, як склалася доля їхніх нащадків? Для цього потрібен музей. Він постане невдовзі постане неподалік від місця страти наукової еліти Львова.

Своєю ухвалою виконком Львівської міської ради затвердив містобудівні умови проектування і спорудження інформаційно-виставкового павільйону, які розробив інститут “Містопроект”. Але, як відомо, від ідеї до її реалізації, чимала відстань. І знову ініціативу виявиви львівські політехніки, в першу чергу — ректор університету професор Юрій Бобало. Він доручив очолити роботу зі створення меморіального комплексу проректору з навчально-виробничої роботи Володимиру Крайовському. Про те, як здійнюється проект, ми поцікавилися у нього.

Пане Володимире, наскільки близько ви підійшли до практичного втілення цього задуму?

Підійшли, так би мовити, впритул. Повністю виконали наказ ректора від 2 вересня 2011 року .Зокрема, розробили архітектурну, функціональну, містобудівну концепцію спорудження павільйону, оглядового майданчика, подальшого розвитку парку студентів. Проектний підрозділ університету виконав всі намічені заходи. А 25 березня цього року отримали дозвіл на початок будівельних робіт.

Як правило, у час фінансово-економічної кризи багато починань залишається на папері через відсутність фінансування.

Левову частку коштів виділятиме польська сторона. Наш ректор мав зустрічі з мером Вроцлава і президентом PKO BANK POLSKI. Це найпотужніший державний банк Польщі. Саме він виділить два мільйони злотих набудівництво павільйону лише за однієї умови, що не буде змінюватися музейне призначення цієї споруди, що само собою є зрозумілим. Мерія Вроцлава виділяє 100 тисяч злотих для облаштування експозиції музею. Певне фінансування буде і з боку Львівської міської ради. Маю на увазі подальше впорядкування території парку, ремонт сходів з вулиці Сахарова, а у перспективі й будівництво підземного переходу.

А хто виконуватиме основні роботи?

Як і на спорудженні пам’ятника, основним підрядником буде польська фірма ABM WSHUD.

Не секрет, що наші музеївідвідує порівняно небагато людей. Чи не буде доволі велике приміщення стояти пусткою? Хоча польські туристи, впевнений, не оминатимутьмузей.

Не лише на поляків це розраховано. Приміщенняплощею230 квадратних метрів, буде багатофункціональним. Крім стаціонарного виставкового залу, тут розмістяться зал змінних експозицій, конференц-зал, фільмотека, приміщення для організації студентського академічного душпастирства, магазин сувенірів, квітів, книг тощо.

Яким буде змістове наповнення музею і хто його виконає?

Добром історико-архівних та інших матеріалів керуватиме опікунська рада у складі чотирьох осіб (по двоє від української і польської сторін).Експозиція розповідатиме не лише про обставини самого розстрілу, про постаті страчених професорів.Інтерактивні екрани покажуть фотографії усіх розстріляних на Вулецьких пагорбах науковців і близьких їм людей, архівні матеріали, подадуть спогади їхніх рідних і близьких.Фільми і слайди створятьатмосферу передвоєнного Львова, його освіти, науки, культури. Будетакож інформація про втрати, яких зазнала наука Львова впродовж 1941-1945 років.Ці матеріали зможуть зацікавити не лише туристів, а й науковців, студентів, зрештою, усіх небайдужих до історіїлюдей.

Коли зможемо увійти до цього музею?

Якщо не виникне непередбачених обставин,то спорудження павільйону планується завершити ще у цьому році.

 

Категорії новин

Календар новин

Вересень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лип    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  

Опитування

Як ви вважаєте, скільки на день необхідно пар для нормального сприйняття інформації?

Переглянути результати

Loading ... Loading ...

Свята

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Курс валют

Вакансії

Робота геодезист, землевпорядник, маркшейдер, фотограмметрист, робота
jooble