Home » 2020 » Грудень

Monthly Archives: Грудень 2020

Мова

Останні коментарі

    Вчена-астрофізик, доцент Львівської політехніки Любов Янків-Вітковська: радіотелескоп РТ-32 виконуватиме цивільні завдання

    logo_nulp2_ukr

    Неподалік міста Золочева ввели в експлуатацію радіотелескоп РТ-32. Упродовж двох років, починаючи з 2018-го, українські фахівці модернізовували радянську антену МАRК-4В, на базі якої і створили радіотелескоп сантиметрового діапазону довжин хвиль РТ-32.

    За оцінками фахівців, це один із найкращих радіотелескопів на території України і Східної Європи. Адже після анексії Криму у 2014 році Україна втратила парк космічних антен у Євпаторії. Однак спеціалістам вдалося відновили роботу Центру далекого космічного зв’язку в державі.

    Радіотелескоп РТ-32 – один із кращих на території України і Східної Європи. Його завдання – розв’язання фундаментальних задач астрофізики, наголошує у коментарі Радіо Свобода вчена-астрофізик, доцент Інституту геодезії Національного університету «Львівська політехніка» Любов Янків-Вітковська.

    За допомогою таких телескопів виявляють і досліджують дуже далекі об’єкти, для прикладу – квазари. Такий інструмент допоможе вивчати невідомі об’єкти у Всесвіті.

    – Але це лише маленький відсоток задач, які можна розв’язувати завдяки цьому телескопу. Зараз для прикладних космічних досліджень важливо використання GPS-технологій, супутникових навігаційних систем для повсякденного життя, – каже астрофізик.

    Цей телескоп, окрім фундаментальних задач, дає можливість моніторити космічний простір, керувати супутниками, які використовують для цивільних задач. Зараз зв’язок працює за допомогою супутникових технологій, а робота радіотелескопа дає можливість створити на Західній Україні комплекс моніторингу космічних засобів різного типу з високою точністю.

    – Для астрофізиків важливо сказати, звідки взявся Всесвіт. Якщо ми знатимемо про походження Всесвіту, то нам буде легше планувати своє життя. А телескопи поблизу Золочева дають можливість дослідити найдальші об’єкти, такі як квазари, тобто мати повнішу картину про весь наш Всесвіт, – пояснює Любов Янків-Вітковська.
    Докладніше – у матеріалі Космічний центр у Золочеві почав досліджувати Всесвіт: Україна запустила радіотелескоп РТ-32 на сайті Радіо Свобода.

     

    Іспит з курсів підвищення кваліфікації інженерів-землевпорядників та інженерів-геодезистів

    Іспит з курсів підвищення кваліфікації інженерів-землевпорядників та інженерів-геодезистів в Інституті геодезії Національного університету «Львівська політехніка» відбудеться 16 грудня 2020 року. Початок о 10:00.

    Посилання на онлайн трансляцію: https://youtu.be/Z8vKJKHvkZM

     

    Подвійні дипломи: Нойбранденбург. Досвід Інституту геодезії Львівської політехніки

    logo_nulp2_ukr

    У 2008 році Львівська політехніка почала співпрацю з Вищою школою Нойбранденбурга (Університет прикладних наук).

    Згідно з угодою студенти Інституту геодезії навчаються за декількома програмами. Отримують подвійні дипломи на ІІ магістерському рівні та пишуть магістерські роботи в наукових та виробничих організаціях Німеччини. Мають можливість проходити науково-навчальні практики, програми семестрових навчань для студентів-бакалаврів та магістрів. Аспіранти та докторанти стажуються у Вищій школі Нойбранденбурга та наукових установах Німеччини. До речі, студенти у цьому ж навчальному закладі як і в інших беруть участь у міжнародних наукових конференціях та світовому конгресі INTERGEO.

    Заступник директора з наукової та міжнародної діяльності, доктор технічних наук, професор Ігор Севірович Тревого докладніше розповів про таку можливість для студентів.

    – Яка особливість цієї співпраці, чим вона корисна для самих студентів?

    – Передовсім університет цікавий для нас геодезичною підготовкою. В Німеччині уряд закуповує новинки техніки для студентів і університет отримує їх першочергово. Наші майбутні спеціалісти практикуються у роботі з обладнанням, що однозначно знадобиться їм у найближчому майбутньому. В Україні ми найпотужніша школа геодезії, виграємо ґранти, залучаємо спонсорів, ведемо міжнародну співпрацю. Та, на жаль, технічним забезпеченням дещо поступаємося Вищій школі Нойбранденбурга.

     – Що необхідно студенту, аби навчатися за програмою подвійних дипломів?

    – Бажання та висока успішність в університеті. У Вищій школі Нойбранденбурга студенти навчаються англійською, а німецька їм буде потрібна у спілкуванні. Ми розповідаємо студентам про таку можливість уже на другому курсі. Вони наполегливо навчаються на заняттях, удосконалюють німецьку та англійську мови. Сам процес підготовки тривалий та відповідальний.

     – Чи відбувається навчання за подвійними дипломами зараз у час пандемії?

    – Минулого навчального року захист дипломів мав відбутися влітку, та через пандемію довелося відкласти, сподіваємося зараз, у грудні, вдасться. У вересні нова група студентів Інституту геодезії полетіла до Німеччини і зараз навчається у Нойбранденбурзі. А ми тим часом уже готуємо наступних студентів, що, як Бог дасть, поїдуть у 2021-му навчатися за програмою подвійних дипломів.

    Андрій Романовський, студент шостого курсу кафедри фотограмметрії та геоінформатики, поділився своїм баченням навчального процесу в Нойбранденбурзі.

     – Андрію, яким чином зараз відбувається навчання в умовах пандемії? Лекції у вас там тривають в онлайн, а різного роду практичні заняття офлайн?

    – Оскільки Німеччина федеративна країна, то органи самоврядування, на рівні земель, самостійно визначають міру карантинних обмежень, звісно керуючись рекомендаціями центральної влади. Таким чином у Вищій школі Нойбранденбурга студентам перших семестрів бакалаврату та магістратури дозволено навчатися в приміщеннях університету, всім іншим, на жаль, потрібно навчатися дистанційно. Деякі практичні роботи дозволено виконувати в університеті для всіх студентів. Проте, як відбувається навчання в умовах пандемії в інших містах Німеччини, залежить від місцевих органів влади і рівня захворюваності.

     – Що, на думку студента двох країн, варто запозичити нашій системі освіти в Німеччини. А що Німеччині в нас?

    – Перше й основне – це якість та практична значущість навчальних програм. Для цього водночас необхідно забезпечити умови для постійного розвитку та вдосконалення викладачів, позбавити їх непотрібної бюрократичної роботи, не пов’язаної з процесом навчання. Також важливим є зміна форми прийому робіт та перевірки знань студентів. Забезпечити можливість студентам концентруватися на отриманні результату, а не на описі певного процесу в так званих звітах. Німеччина могла б запозичити у нас досвід провадження культурних заходів та студентського самоврядування.

    Ярослав Лопатін, аспірант кафедри вищої геодезії та астрономії, розповів про свій досвід навчання в Німеччині.

     – Як це бути двічі магістром, які перспективи дає навчання такого формату?

    – Під час навчання в Німеччині я зацікавився темою автоматизації гіроскопічних вимірювань, з цієї теми захистив диплом. Професор, який був моїм дипломним керівником, запропонував більш серйозно заглибитися в цю тему і спробувати написати PhD-дисертацію з мого напрямку. Після цього я вступив до аспірантури Львівської політехніки. Але для моїх досліджень потрібна була відповідна приладова база, якої в Україні, на жаль, немає, тому він запропонував мені приїхати до Німеччини ще раз, уже як практикант.

     – Чи плануєте після цього працювати в Україні? Чи надалі продовжуватимете свою діяльність у Німеччині?

    – Ще не знаю. Передовсім треба захистити дисертацію, а потім уже буду дивитись, які є варіанти й пропозиції. Розглядаю варіант залишитися працювати у Львівській політехніці.

     

    Професор Христина Бурштинська: моя дивовижна Alma Mater – Львівська політехніка

    logo_nulp2_ukr

    Сердечно дякую усім, хто привітав мене з черговою датою народження: студентам теперішнім і колишнім, аспірантам, колективу дружньої кафедри фотограмметрії і геоінформатики, адміністрації Університету і Інституту геодезії, славним просвітянам і просвітянкам, добрим друзям і знайомим, моїй дорогій родині за щирість, тепло, радість жити і працювати поруч з вами.

    Вважаю, що доля була до мене ласкавою, коли я, ще не маючи 16 літ у 1956 році переступила поріг могутньої освітньо-наукової інституції з назвою Львівський політехнічний інститут (відкидаю причіплені ідеологічні характеристики часів СРСР). Вступила на геолого-розвідувальний факультет, спеціальність: інженерна геодезія. Тоді в моїй юнацькій свідомості навіть терміну «геодезія» не існувало.

    Хочу наголосити, що не зважаючи на ідеологічну заангажованість і партійне керівництво «всюди і всіма», наші викладачі були науково ерудованими, деякі – прекрасними методистами, вони не тільки мали високі наукові доробки, наприклад, професор Микола Мигаль був фахівцем світового рівня із вищої геодезії, а й всіляко розвивали любов до майбутньої професії.

    Назву декого з тих, хто мав в нашому професійному формуванні непроминальне значення: обсмалений польовими вітрами декан Олександр Завадовський, палкий прихильник мистецтва, зокрема оперного співу, математик Олексій Верхоломов, доцент із неординарним підходом до освітніх методик (здачі курсових проєктів перетворювались у цікаві диспути) Юрій Панкратьєв, неперевершений методист, картограф Олексій Лисичанський – він так рисував земну кулю на дошці від руки, що в ній хотілося жити.

    Це були люди різних політичних поглядів, на жаль, або політично нейтральні, або такі, що тяжіли не так до червоної, як до «білої» гвардії. Заняття проводилися російською, майже всі підручники видані російською мовою, ми швидкими кроками йшли до «единой общности».

    На студентських вечорах – факультетських чи інститутських часто звучала класична музика – найчастіше ноктюрни або вальси Шопена (значний відсоток студентського загалу володів грою на музичних інструментах), з поезії читали Блока або Єсєніна, про українських авторів не йшлося.

    На першому курсі я записалася в студентський інститутський хор і досі пам’ятаю, як ми вивчали, розписану для хорових партій. знамениту арію Россіні з «Сивільського цирульника». Всі переживали неймовірне піднесення від цієї музики і слів, актуальних до нині.

    «Клевета все потрясает, и колеблет мир земной». Співали російською, українською – славославіє партії, може, в кінці виступу- одну з народних пісень. Суцільні національні джунглі.

    А що стосується знаменитого рефрену «клеветы-обмови», то ми в сучасному українському світі постійно відчуваємо її зловісну силу.

    Чи й справді в психології людства мало що змінилося?

    В тодішній Політехніці серед частини студентства популярним був факультет культури, придбаний за невеликі гроші абонемент дозволяв відвідувати раз на тиждень лекції з музики (актова зала головного корпусу), на другий тиждень – лекції з архітектури й живопису (у Студентському клубі на Чистій). Лекції читали професійні музикознавці і мистецтвознавці. На музичні виступи приходив Камерний оркестр або Симфонічний оркестр (неповний склад) із Львівської опери. Ці заняття ми сприймали серйозно, навіть дещо конспектували, розуміючи, що провінційна середня школа на духовних світах людства зосереджуватися не могла.

    Коли на гастролі до Львова приїжджали музиканти чи співаки світової слави, то ми з моєю товаришкою Яромирою Костецькою (згодом професорка, докторка технічних наук, багаторічна завідувачка кафедри інженерної геодезії) вважали за щастя отримати квитки на гальорку Опери чи стоячі місця в філармонійному залі.

    Моя пристрасть до музеїв і концертів із тих далеких студентських літ.

    Із 1963 року я почала працювати асистенткою на кафедрі аерофотогеодезїї Львівської політехніки, а в 1968 році вступила до аспірантури. Кафедрою і аспірантурою при ній керував професор Віктор Фінковський, який належав до прихильників «сильної руки».

    Що два тижні потрібно було звітувати про зроблене. Хто вимоги ігнорував, швиденько «вилітав» із аспірантури, найчастіше «за власним бажанням».

    Його наука запам’яталася на все життя. «Навчальний процес – святая святих!». Всі сьогоднішні доктори кафедри навчалися у Віктора Яковича.

    Власне в аспірантурі я зрозуміла, що викладацька і наукова робота здатна захоплювати не менше, ніж твори мистецтва.

    В «нормальні», безпандемійні часи, коли перед першою парою підходиш до головного корпусу Політехніки і бачиш як звідусіль вливаються в Університет річки молодої кипучої енергії, ти мимохідь стаєш її частиною і хочеш працювати для цієї сили, яка буде виокремлюватися в спеціальності, курси, групи і насамкінець в індивідуальності. А тих, із якими і для яких хочеться працювати, чимало.

    Кінець 80-х, хвилі національного піднесення з Галичини несуться на Велику Україну. Українська Політехніка оживає з Шевченковим словом, на факультетах відбуваються вечори з читанням табуйованих творів поета, крейдою на дошках виводять «Учітеся, брати мої! Думайте, читайте…» Патріотизм до мови, культури, традицій, ніби замкнений в душі народу добрий дух, пробуджується і кличе до нового неуярмленого життя. Народжується Просвіта, Рух. Як, яким чином? Адже Політехніка ніколи українською не була, а ці приховані, потаємні сили виявилися такими могучими.

    Мітинги, марші непокори і омріяна віками Незалежність України.

    З 1991 року очолюю «Просвіту» Політехніки. Скільки талановитих особистостей, патріотів, для яких національні ідеали є сутністю життя, я тут пізнала. Знавці української культури, талановиті її інтерпретаторки – Ірина Ключковська – за масштабом втілених ідей – людина-інституція, мистецька душа– Галина Захарчин, люба і мудра, якою значною була її допомога воїнам АТО, – Надія Любомудрова, людина з переможним блиском очей, яка відкриває нові українські світи, – Ірина Фаріон, сценаристки і організаторки вечорів – Ліда Гриценко, Оксана Козій, Любов Паляниця і Любов Закалик, інтелектуали – Ярослава Величко, Геннадій Вознюк, Орест Івахів, Неля Товстюк, Олександр Шишка, та, яка вміє організувати студентів, –Ярина Турчин, просвітянська і артистична сила в бібліотеці – Людмила Найда, піаністка комп’ютерного набору – Оля Маційовська, незмінна секретарка і організаторка добрих справ– Олена Куриляк, спокійні і мудрі – Христина Соболь і Галина Корж, які з легкістю можуть загасити будь-яке надрадикальне полум’я, та, яка народилася з камерою і всюди встигає, – Наталя Павлишин.

    Не можу не подякувати нашим славним просвітянам Народного дому «Просвіта» на чолі із Степаном Шалатою, всім хлопцям із «Орфею», який є гордістю Львівської політехніки.

    Зі словами вдячності згадуємо першого демократично обраного ректора Юрія Рудавського, який задав український шлях розвитку Політехніки.

    Висловлюю вдячність ректорові Юрію Бобалу за добрі слова про «Просвіту», за те, що мудро і виважено веде корабель Львівської політехніки серед розбурханого, глобалізованого, англоїзованого моря, обминаючи підводні камені і підступні айсберги.

    Нехай нам усім вдається, тримаючи українську світоглядну позицію, гармонізувати велетенські наукові та освітні надбання давньої 200-літньої високої школи з модерними технологіями та інноваційними здобутками сучасного цивілізованого світу.

    Цікаво, якою буде наша Alma Mater років хоча би через 50?

     

    Професорка Христина Бурштинська – багатолітня очільниця Товариства «Просвіта» Львівської політехніки

    logo_nulp2_ukr

    8 грудня відзначаємо День заснування Товариства «Просвіта», основною ідеєю якого була сприяння єдності українського народу. За понад 150 років існування ця організація переживала різні історичні періоди. Саме досвід «Просвіти» прислужився справі самоусвідомлення, самоідентифікації українців, реалізації національної ідеї, основою якої стало проголошення нашої Незалежності. Понад тридцять років у нашому університеті провадить діяльність Товариство «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка Львівської політехніки – громадська організація культурно-освітянського спрямування. Головою ради цієї організації є докторка технічних наук, професорка Христина Василівна Бурштинська.

    Юрій Бобало, ректор Національного університету «Львівська політехніка»:

    Таких постатей, як Христина Василівна Бурштинська ― одиниці. Вважаю, що Львівській політехніці й усім нам пощастило жити і працювати в один час із такою непересічною особистістю.

    Христина Василівна отримала державну нагороду ― орден Княгині Ольги ІІІ ступеню. І це справді заслужена відзнака, адже її вручають за визначні заслуги в державній, виробничій, громадській, науковій, освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної діяльності.

    Христина Василівна ― успішна науковиця та викладачка. Її знання і досвід є цінним фундаментом, на якому розвивається геодезична наука в нашому університеті. Величезна кількість студентів, аспірантів, молодих науковців, яких підготувала професорка, є свідченням того, що завдяки старанній та відданій праці таких людей як Христина Василівна, можна говорити про якісний поступ освіти в Політехніці.

    Мабуть, немає політехніка, який не знає про неосяжно величезний внесок, який безнастанно робить Христина Бурштинська в громадську та просвітницьку діяльність Політехніки. Її словами, думками, ідеями десятиліттями надихаються студенти, викладачі та інші працівники нашого університету. Кожен, хто хоча б раз мав нагоду почути виступи Христини Василівни, оцінив глибину її слова, емоції, якими по-особливому заряджає й назавжди пам’ятатиме, що поезія Шевченка звучить лише так велично, а думки Франка западають в серце і будять дух до подальшої дії…

    Впевнений, що Політехніка в багатьох напрямах досягає висот саме завдяки тому, що в нас так активно діє Товариство «Просвіта» під багатолітнім очільництвом Христини Василівни. Жодні теоретичні знання, жодна практика не матиме значення без належного рівня культури та просвітництва. Тож щиро дякую Вам, Христино Василівно, за те, що так віддано духовно розвиваєте наш університет!

    Ірина Ключковська, директорка Міжнародного інституту освіти, культури і зв’язків з діаспорою:

    Не шкодуймо добрих слів для наших друзів! Здавалося б, це так просто! Але чому ми так нечасто це робимо? Забуваємо? Часу бракує? Чи просто не задумуємося над тим, що інколи так бракує любові, вбраної в слово.

    День «Просвіти» ― це саме той час, коли захотілося подарувати оте «єдине, теплеє слівце» нашій дорогій Христині Бурштинській, яка поруч із нами вже не одне десятиліття; яка в складних ситуаціях не дала нам розсваритися, розгніватися; яка дипломатично горнула нас до купи, створивши спільноту однодумців.

    Якою ж Ви є, пані Христино, для нас? Професоркою з дуже складною сферою наукових інтересів і водночас «іконою стилю» ― завжди елегантною, вишуканою, сучасною.

    Поетичною душею, яка творить глибокі тексти і заразом є чорноробом, що за предківським покликом занурює руки в батьківську землю й гарує. І вона, ця землиця, щедро обдаровує Вас своїми плодами.

    Науковицею, яка заглиблюється у складні фотограмметричні методи дослідження земної поверхні, будує цифрові моделі рельєфу, а згодом із легкістю випікає смачнющі торти, ліпить вареники і скликає на гостину друзів.

    Блискучою лекторкою для студентів і дбайливою дружиною, чудовою бабусею, яка вміє для улюбленого внука зробити королівський дарунок – повезти його до Великої Британії, аби юнак світ пізнавав.

    «Заговори, щоб я тебе побачив», ― сказав Сократ. Справді, коли Ви мовите, дорога наша пані Христино, відкривається справжня глибина Ваших думок, ціннісне сприйняття світу, позиція сильної натури, любов до України, до людей, до нас, Ваших друзів.

    Чому ми це пишемо? Бо всі разом, просвітяни та просвітянки, хочемо подарувати Вам у цей непростий час, коли не маємо змоги зустрітися, краплинку радості й щастя.

    Любимо Вас!

    Надія Любомудрова, заступниця голови Товариства «Просвіта» Львівської політехніки:

    Минає рік, як у Видавництві Львівської політехніки вийшла книга «Товариство, яке змінило Політехніку». Історія нашої «Просвіти» задокументована в спогадах і світлинах, історія, яку сьогодні асоціюю з іменем професорки інституту геодезії, багаторічної очільниці нашої громадської організації, феноменальної Жінки, у якої вчуся життєвих істин впродовж не одного десятиліття, ― Христини Василівни Бурштинської. Саме її харизма, сповідування високих моральних чеснот, служіння невтомною працею і в науці, і в громадській роботі, і в патріотичному вихованні студентства ― яскравий приклад того, яких лідерів потребує Україна сьогодні. Нам, просвітянам Львівської політехніки, пощастило мати таку Лідерку. Чи то культурно-просвітницька поїздка рідним краєм, чи урочисті академії до знаменних дат, чи закличне мудре слово боронити державність, ― ініціаторкою і натхненницею є пані Христина.

    З особливим трепетом пригадується незабутня виставка вишиванок різних регіонів України з приватної колекції Христини Василівни, яку ми організовували в 2013 році. Викладаючи на манекени різнобарвне шитво, ми з Іриною Ключковською слухали цікаві історії кожного строю, усвідомлюючи, до яких скарбів торкаємося. А може, ще вдасться повторити цю подію для нової генерації політехніків?

    Сьогодні вчимося жити в інших умовах, коректувати плани, переносити поїздки, зустрічатися не в кав’ярнях, а на онлайн-платформах, тому таким безцінно дорогим стає живе слово, яким Христина Василівна вміє співпереживати і співчувати, підтримати і заспокоїти, обдарувати, і наснажити. Тож із особливим передчуттям очікую наших засідань, де впевнено звучить голос пані Бурштинської: «Товариство, тримаймося, шануймося!»

    Галина Захарчин, професорка кафедри менеджменту персоналу та адміністрування Інституту економіки і менеджменту, голова комісії з питань етики та дисципліни Університету:

    Із Христиною Василівною я вперше зустрілася у липні 1999 року під час поїздки «Марш на Схід», яку від Політехніки організував профком разом із «Просвітою». Це була поїздка в козацький край ― Запоріжжя до козацьких святинь. Перше враження про Христину Василівну ― це жінка, в якій промінь очей передавав мудрість, велична постава ― благородство, слово ― захоплення.

    Власне, хочу сказати про Слово Христини Василівни, бо в усіх мандрівках і подорожах воно звучало з її уст неповторно і завжди майстерно передавало емоції. Це було слово розважливе і мудре, слово будительське, слово жартівливе, щемливе, інтонаційно багате на різні відтінки й почуття, яке нікого й ніколи не залишало байдужим.

    Дорогою до Запоріжжя Христина Василівна виступала в кожній місцині, де ми зупинялися біля пам’ятника Т. Шевченку. І тоді її слово було запальне, пробуджувало національну свідомість; люди випростовували плечі і піднімали голови. Вони прозрівали і Схід пробуджувався!

    Мандрівне просвітництво ми поширювали і за межі України. Христина Василівна завжди тематично й концептуально продумувала все до найменших дрібниць. У Польщі на могилі Михайла Вербицького ми вшановували пам’ять композитора. І звучало слово Христини Василівни, слово-реквієм, стишене і сильне. У селі Пикуличі на військовому цвинтарі, де поховані воїни УГА та УНР, звучало слово-заклик «Не забудемо»! І вже інша емоційність слова була в Кракові, коли Христина Василівна розказувала цікавинки про життя багатьох відомих українців і цитувала ліричні вірші Б. Лепкого. А скільки цікавого ми дізналися про В. Стефаника і С. Крушельницьку! Якими цікавими тональностями передавала Христина Василівна зустрічі В. Стефаника і С. Крушельницької, які кокетливі нотки звучали в її оповідях, як блищали її очі, коли вона провадила нас до знаменитої богемської кав’ярні «Под зельоним бальонікем», де свого часу пили каву В. Стефаник і С. Крушельницька під мелодійне поцокування старого годинника. Час спливав, але Слово залишилося. Це слово Христини Василівни, яка для мене є авторитетом Духу, Слова й Чину.

    Корнилій Третяк, директор Інституту геодезії:

    Христина Василівна ― яскрава й багатогранна особистість. Хотів би акцентувати на чотирьох ключових аспектах: наукова, педагогічна, громадська діяльність та її внутрішній світ.

    Внутрішній світ Христини Бурштинської ― це душевне тепло, яким вона ділиться, щирість і готовність завжди прийти на допомогу молодим науковцям, аспірантам, студентам.

    Неодноразово був свідком, коли Христина Василівна, консультуючи студентів, одразу цікавилася їхнім життям, старалася допомогти порадою. Зрештою, багато студентів, аспірантів приходять до неї за мудрим словом у різних ситуаціях.

    Христина Василівна, окрім Львівської політехніки, викладає і в університетах Польщі. І там вона також активна ― до всього ставиться виважено і відповідально. Кількість студентів цих вишів, які записуються до неї на дипломне проєктування, не менша, ніж в польських професорів.

    Щодо наукової діяльності, то Христина Василівна знана в Україні в галузі дистанційного зондування землі, також активно розвиває тему моніторингу зміни лісового покриву на Західній Україні. Важливо й те, що старається долучити до цієї тематики молодь і сама організовує польові виїзди, постійно консультує студентів та аспірантів, як це проводити. Професорка володіє досить складними програмними продуктами і навчає цьому молодь.

    Про педагогічну майстерність свідчить низка навчальних посібників, підручників, які видала Христина Бурштинська. А також ― надзвичайно цікаві лекції та консультації, які мають неабиякий попит серед студентства.

    Громадська робота ― не менш вагома в житті нашої колеги, аніж все інше, чим займається. Христина Бурштинська ― багаторічна очільниця Товариства «Просвіта» в нашому університеті, ініціаторка різноманітних акцій, вечорів.

    Її таланти і вміння поєднати це все з родинним життям, ― вражають!

    Степан Шалата, директор Народного дому «Просвіта» Львівської політехніки:

    Ми знайомі з Христиною Василівною з початку 1990-х років, коли вона очолила Товариство «Просвіта» у Львівській політехніці. З того часу тісно співпрацюємо. Це ― людина з великої букви. Її безмежний світогляд і невтомна працьовитість ― вражають і надихають.

    Завжди раджуся із Христиною Василівною, готуючи масштабні заходи, багато в неї почерпаю в творчому плані. На початках просвітянка чимало допомагала в написанні сценаріїв наших вечорів.

    Як голова Товариства «Просвіта» Христина Бурштинська надзвичайно багато зробила і продовжує робити. Це, беззаперечно, має велике значення для нашого університету. За ініціативи просвітянки в Політехніці організовують безліч важливих заходів: Шевченківські вечори, де просвітянка майже завжди виступає із доповіддю, студентські читання Шевченкової поезії «У вінок Кобзареві», вшанування жертв Голодомору, роковини підняття прапора, акції до Дня Незалежності ― жодні знаменні дати не проходять без участі «Просвіти».

    Із великою повагою і шаною ставлюся до Христини Василівни. Вона завжди толерантна, врівноважена. Надзвичайно вдячний за багаторічну дружбу і підтримку діяльності Народного дому «Просвіта».

     

    Категорії новин

    Майбутні події

    There are no upcoming Події at this time.

    Календар новин

    Грудень 2020
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    « Лис   Січ »
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031  

    Опитування

    Чи вважаєте Ви потрібними повторні курси?

    Переглянути результати

    Loading ... Loading ...

    Свята

    Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

    Курс валют

    Вакансії

    Робота геодезист, землевпорядник, маркшейдер, фотограмметрист, картограф , робота
    jooble