Home » Кафедра картографії та геопросторового моделювання

Category Archives: Кафедра картографії та геопросторового моделювання

Мова

Останні коментарі

    Картографічне моделювання та географічні інформаційні системи

    Шановні колеги!

    Запрошуємо Вас взяти участь в роботі Всеукраїнської науково-практичної конференції “КАРТОГРАФІЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ТА ГЕОГРАФІЧНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ”, яка проходитиме з 03 по 05 жовтня 2019 р. на кафедрі картографії та геопросторового моделювання Інституту геодезії Національного університету “Львівська політехніка”.

    Для участі в конференції запрошуються науковці, викладачі, інженери, виробничники, експерти, фахівці картографічної галузі та геоінформатики. Метою конференції є обмін науковими ідеями та досвідом в галузях картографії та ГІС.


    Наукові напрями конференції:

    1. Бази геопросторових даних.
    2. Загальногеографічне та тематичне картографування.
    3. Географічні інформаційні системи та технології.
    4. Історія картографії.

    Робочі мови конференції: українська, англійська.

    Перейти на сайт конференції

     

    ПРИМІТКИ НА ПОЛЯХ

     

    sossa2Кордони — компонент державності. І сьогодні в умовах гібридної та інформаційної війни українські рубежі доводиться захищати не лише у фізичному, але і в інформаційному просторі. Кордони, що існують на географічних картах, сприймаються як щось незмінне, тож мають потужний вплив на свідомість. Картографічна галузь, що і нині оповита ореолом втаємничення, досить складна для розуміння звичайних користувачів. Натомість картами легко скористатись як інформаційною зброєю — в ідеологічних та пропагандистських цілях. Україна, що має у своєму складі анексовану і тимчасово окуповану території, вже кілька років поспіль відстоює свою державність і боронить кордони від російської агресії. Водночас вітчизняній дипломатії доводиться захищати право на недоторканність держрубежу на географічних мапах. Через недбалість, недалекоглядність чи навіть зумисно іноземні картографи час від часу зображають Україну без Криму.

    Таких інцидентів чимало, зрозуміло, що російські картографи свідомо позначають Крим як територію РФ, натомість європейські картографи посилаються на прагнення донести до користувачів максимально точні реалії або банальну неуважність працівників видавництв.

    У лютому 2016 року польське видавництво «Галілеос» видало політичну карту Європи, у друкованій версії якої Крим вказаний як територія РФ, а в електронній зазначено, що півострів є спірною територією. Посольство України в Польщі звернулося з вимогою виправити помилку. Продаж карти з «російським» Кримом було зупинено, а електронну версію знято із сайту видавництва.

    Авторитетне видавництво Оксфордського університету випустило підручник з географії, позначивши Крим як територію Росії. Посольство України обурилося цим і попередило, що такі помилки можуть знеславити видавництво.

    Газета USA Today в лютому 2015 року опублікувала карту України без Кримського півострова. На прохання прокоментувати цей інцидент редакція не відреагувала.

    Італійський аналітичний журнал Limes опублікував матеріал, в якому розповідається про бойові дії, які вела Росія в 2015 році. При цьому Крим у матеріалі зазначено як частину РФ.

    Посол України в Італії звернувся в редакцію журналу з вимогою виправити карту відповідно до норм міжнародного права.

    У Франції Соціально-економічний атлас видавництва «Ларус» на 2016 рік також позначив Крим як територію РФ. Посол України у Франції офіційно звернувся до видавництва, підкресливши, що влада цієї країни однією з перших виступила на захист територіальної цілісності України.

    На ресурсі Google існують три версії однієї й тієї ж карти Криму: українська та інтернаціональна, де Крим належить Україні й перебуває під російською окупацією, третя – розрахована на російський сегмент, позначає Крим як російський.

    Така двозначність не на користь України, а крім того демонструє потужний інформаційний тиск з боку агресора і необхідність захисту національної безпеки в цій сфері. Водночас в галузі картографування українських теренів і без того досить проблем, які варто висвітлити, звернувшись до експерта.

    Про особливості картографування країни та пропагандистські тенденції в царині картографії «Кордону» розповів президент Української картографічної асоціації, завідувач кафедри картографії та геопросторового моделювання Національного університету «Львівська політехніка» доктор географічних наук Ростислав Іванович Сосса. Понад двадцять років він очолював Державне науково-виробниче підприємство «Картографія», а певний час керував Державною службою геодезії, картографії та кадастру України.

    Ростиславе Івановичу, розкажіть, будь ласка, як відбувається нанесення кордонів на карту?

    Договірно-правове оформлення державного кордону – це складний комплекс правових, організаційних і картографо-геодезичних заходів. Власне, послідовно виконують два процеси: делімітацію і демаркацію. В рамках делімітації визначають і узгоджують між сторонами проект лінії кордону на великомасштабних топографічних картах. Для цього залучають представників суміжних районних і обласних органів місцевої влади, працюють експертні робочі групи, спільні комісії, які на підставі низки документів наносять кордони на карті. Важливо на карти якого масштабу наносять кордони. Від цього залежить точність, детальність відображення ситуації. Карта має бути актуальною, бо якщо вона застаріла, на ній щось може бути не показано і тоді виникають проблеми. Наприклад, кордон проходить по фарватеру ріки, під час повеней намило острів, на карті його не було, приходять на місцевість – а там острів. Постає питання: чий це острів? Відомими є події, пов’язані з островом Даманським на річці Уссурі, коли радянські картографи в 1960-ті роки невірно показали проходження кордону. Тоді виникла тяжба між Радянським Союзом і Китаєм, що привела до застосування ракетних установок «Град». Врешті згодом Єльцин потихеньку передав острів Китаю. Делімітацію проводять на картах масштабів 1:10000, 1:25000 та 1:50000, чим більший масштаб, тим краще. Перед цим слід провести оновлення топографічних карт. Делімітаційні роботи завершуються підготовкою проекту договору про державний кордон, протоколу-опису проходження кордону та альбому топографічних карт.

    Другий етап – демаркація, що полягає у винесенній проекту лінії кордону на місцевість і встановленні прикордонних знаків. Етап закінчується складанням проекту протоколу про демаркацію кордону, альбому топографічних карт, каталогу координат прикордонних знаків та інших демаркаційних документів. Під час демаркації бувають казуси, розкажу про один з власного досвіду. У смузі українськомолдовського кордону з молдовської сторони є місто Бассарабяска (Бассарабка). Провели делімітацію, приїхали на місцевість, а там два дев’ятиповерхові будинки стоять на українській території. Виявилося, що ще в радянські часи голова колгоспу сусіднього українського села дозволив молдовській місцевій владі ті будинки звести, а замість цього йому кілька кілометрів дороги до ферми зробили.

    Як може так статися? Адже під час делімітації мають все врахувати?

    Причини можуть бути різні: або була не актуальна карта, або десь недогледіли. У переговорному процесі під час делімітації беруть участь представники міністерств і відомств, чиї об’єкти власності є на прикордонних землях. Наприклад, Дубоссарська гідроелектростанція, побудована українською стороною. Під час делімітації представники від міністерства енергетики забули, що одна з виробничих будівель тієї ГЕС знаходилась на молдовському березі. Тобто на момент делімітації слід це було врахувати. До делімітаційної карти додається опис проходження кордону, тобто є графічне зображення і описове, що кордон проходить по фарватеру ріки, по дорозі, по лісопосадці, з лівої сторони чи з правої. Всі ці нюанси обговорюють і записують, тому що кордони – це великі відстані, одразу не обійдеш по полях і лісах, треба багато людей і часу.

    Процес делімітації проходить в кабінетах, за участі представників від кожної сторони, наприклад землевпорядники повідомляють, що колись передали цю землю сусідам, ділянка оброблялась колгоспом на території іншої держави. Зокрема, на українсько-білоруському кордоні було багато випадків, коли колгоспи мали поля та сіножаті на іншій території. Тому під час делімітації проводять взаємообмін земельними ділянками приблизно однакової площі.

    Тобто адміністративний кордон між колишніми союзними республіками більш складна ділянка, аніж західний?

    Кордон колишнього Радянського Союзу був демаркований і після проголошення незалежності проводилося лише редемаркація. Загалом цей кордон відпрацьований. Більше проблем дійсно з кордоном між колишніми союзними республіками. Це був адміністративний кордон, там не було прикордонників, він не був позначений прикордонними знаками, тож іноді до нього довільно відносились, зокрема колгоспи могли обробляти землі на території сусідньої республіки. Або дорога була побудована по рельєфу, як зручніше, і заходила на сусідню територію. Тоді під час делімітації узгоджується обмін рівноцінними шматочками територій: тут пару гектарів віддали, тут заберемо.

    Хто саме має слідкувати за делімітацією, аби все врахувати?

    До складу експертних робочих груп і державних комісій входять відповідальні представники різних міністерств і відомств, які мають про це дбати. Особлива відповідальність лежить на державній картографо-геодезичній службі, яка забезпечує картографо-геодезичну складову процесу встановлення державного кордону, насамперед актуальними картографічними даними.

    Трапляється, що кордон змінюється через природні зміни рельєфу?

    Найбільш показовим є приклад не на нашу користь, коли внаслідок делімітації українськомолдовського кордону Молдова отримала вихід до Дунаю і стала фактично морською державою. Це мінус українській державі. Згідно з описом проходження попереднього адміністративного кордону, він мав виходити на гирло річки Прут на Дунаї. Під дією відцентрової сили обертання Землі русло Прута змістилося на захід. І згідно з описом, де вказувалось, що кордон виходить на річку, мала бути відкоригована лінія кордону з останньої точки повороту на нове гирло. Але залишили попередню лінію кордону, і Молдова одержала вихід до Дунаю, побудувала тут порт, а український порт Рені втратив своє значення.

    На якому етапі змінюються кордони внаслідок війни, якщо певні території, скажімо, окуповані чи анексовані, як нині в нашій країні?

    Офіційно українські кордони незмінні, згідно з конституцією Крим і Донбас є територією України. Тому ми показуємо на картах ці території українськими. Росія на своїх картах показує Крим російським, ми відслідковуємо, як хто позначає у світі. Недавно був випадок, коли українське посольство в Будапешті підняло питання щодо карти Європи, де Крим був показаний як російський. Це складний момент, бо є офіційна сторона: де-юре Крим територія України, і дефакто: Крим анексувала Росія. А картографи мають достовірно зображати місцевість. Тобто з правової сторони – це територія України, але де-факто, якщо людина їхатиме автомобілем, то перед нею з’явиться пропускний пункт. Слід показувати на карті, що це територія України з приміткою, що землі тимчасово окуповані. Це було би вірно. Проте багато видавництв показують Крим територією Росії. Не таємниця, що Росія лобіює свої інтереси в Європі і світі, витрачає кошти на просування так званої ідеї «русского мира» і нав’язує вигідне їй зображення території на карті. Україна тут очевидно не допрацьовує. Приклад Будапешта, коли дипломати заявили про прецедент, і це позитивний момент. Слід так діяти завжди.

    Чи існують міжнародні стандарти щодо відображення спірних територій?

    Чи Україна може лише протестувати на рівні дипломатії? Офіційних стандартів немає. Україна може звертатися в ООН, наголошуючи, що це наша територія, вимагаючи – відображайте як Україну, але це буде лише рекомендацією. На жаль, Україна недостатньо використовує громадські організації. Можна виступати на рівні Українського географічного товариства і Міжнародного географічного союзу. Це потрібно робити, щоб люди замислились над цим.

    Існують невизнані держави, зокрема наша країна не визнає незалежності Косово, визнаного більшістю країн світу. Українські картографи, показуючи цю територію на карті автомобільних шляхів, у примітці зазначають, що Косово Україна офіційно не визнала. Однак для мандрівникаавтомобіліста це вже є певним сигналом. Тобто якщо територія спірна, кожен картограф показує її відповідно до того, як визнає ці території саме його країна, тобто країна, де буде видано карту? Так, але є території, які є спірними досить давно. Скажімо землі між Індією і Пакистаном, десь в горах більш як півстоліття спірні, їх і позначають як спірні. Крім кордонів існують ще демаркаційні лінії розмежування. Наприклад, між Північною і Південною Кореєю. Там демаркаційна лінія встановлена силами ООН, але це не державний кордон. І ці демаркаційні лінії представлені на картах. Невизнані само – проголошені держави здебільшого не пока – зують. На більшості карт Аджарія та Південна Осетія представлені як територія Грузії, але не на російських картах.

    Чи відрізняється процес створення електронних і паперових карт?

    Зараз усі карти створюють в електронному вигляді, а потім друкують на папері. Тому зміс – товної різниці між цими картами немає, є лише технологічні аспекти. Найбільш достовірними вважаються топо – графічні карти, вони мають статус державних. На топографічних картах державний кордон нано – сять за матеріалами демаркацій. Якщо не вико – нано демаркаційні роботи, то – за матеріалами делімітації. А уже з топографічних карт кордон наносять на карти довідкові, політичні тощо. Оскільки матеріали демаркації як документ топографічних карт. За матеріалами топогра – фічних знімань створювали топографічні карти масштабу 1:10000. На основі цієї карти готува – ли топографічні карти масштабу 1:25000. На підставі карти масштабу 1:25000 створюва – ли карти масштабу 1:50000. Карти масштабів 1:10000 і 1:25000 створювали цивільні кар – тографи, а від масштабу 1:50000 і дрібніше – військові. У 70-80-х роках ХХ ст. радянська вій – ськова топографічна служба була зорієнтована на картографування зарубіжної території і не вистачало потужностей для створення карт на свою територію. Тож багато аркушів топогра – фічних карт масштабів 1:50000 і 1:100000 створювали цивільні картографи. А потім лише додавали напис «Генеральний штаб».

    Крім того, був ще фінансовий момент. Радян – ський Союз завжди намагався применшити ви – датки бюджету на оборонні цілі. Кошти виділяли на цивільне відомство – Головне управління гео – дезії і картографії – для виконання геодезичних і картографічних робіт. Однак карти призначалися для військового відомства. Тобто не можна гово – рити, що військові карти точніші і кращі. Це міф, пов’язаний із втаємниченням усього, що стосува – лося військової галузі, включно з картами.

    Чи можуть старовинні карти бути підтвер – дженням нинішніх кордонів? І чи є карти, досить інформативні в цьому сенсі?

    України як держави не було в ті давні часи, коли створювали старовинні карти, тож і не було відображення її державних кордонів. Картографуванням території України займа – лися картографічні служби держав, які воло – діли цими землями, тобто Російська імперія і Австро-Угорщина. Ми можемо говорити про кордони тільки в рамках проголошення неза – лежності в період Української революції 1917- 1921 рр. Власне, нещодавно відбулася презен – тація карти «Українська Центральна Рада», коли були проведені нові лінії кордонів. До речі, 10 березня 1918 року у складі військового мініс – терства УНР було створено Головну геодезич – ну управу як картографічну службу, яка мала функції загальнодержавного органу.

    Кордони раніше проводили так само як за – раз: делімітація і демаркація. На жаль, в Укра – їні дуже мало збереглось матеріалів тодішніх демаркацій кордонів, що проходили на наших землях. Лише у Державному історичному архіві України, м. Львів зберігаються демаркаційні кар – ти між Австро-Угорщиною та Росією, де позначе – не проходження кордону по річці Збруч. Це ціка – ве джерело, карта великого масштабу 1:28800, тож на ній докладно показано місцевість. У ра – дянські часи демаркацією займалося військове відомство і всі матеріали залишились у Москві.

    У ХVI-XVII ст. за польської влади демаркацію проводили з турками і татарами у Дикому Полі, на старовинних картах це відображено. Проте слід розуміти, що тоді демаркація могла тривати десятки років, і ніяких державних топографіч – них карт не було. Переважно видавали карти дрібного масштабу, зрідка середнього, тобто не можна стверджувати, що кордони там по – казані точно. Старовинні карти не є матеріалом для розгляду кордонів ще й тому, що не мали належної картографічної основи. Чим доклад – ніша ця основа, тим точніше можна провести кордон, який часто іде по природних рубежах: річці, по дорозі, краю лісу, гірському хребту. Старі карти мають спрощену основу, тобто методично закладено, що кордон показаний не точно. Тим більше у ХVI-XVIІI ст. карти перевидавали упро – довж довгого часу, іноді до ста років, не вносячи жодних змін. Недавно досліджував карти терито – рії України ХVI ст. в атласах А. Ортелія і Ґ. Мерка – тора, карти В. Городецького і А. Пограбки. Одного разу проведені адміністративні межі переноси – ли з карти на карту без змін і уточнень. Тобто до цих карт треба ставитися з обережністю і робити глибокий аналіз їх достовірності.

    Чи може бути карта засобом пропаганди, як це було, скажімо, під час першої світової, коли Росію позначали у вигляді спрута?

    Так, іноді карти використовують для пропа – гандистських цілей. Карти, де, скажімо, Росію зо – бражають у вигляді ведмедя чи спрута, це радше символічні чи алегоричні карти. Зараз таких не – має. Пропагандистські карти пропагують щось, наприклад, у радянські часи історичних карт практично не було. Однак держава видавала се – рію карт Другої світової війни про визволення міст – для виховання патріотизму. Це один тип пропагандистських карт. Інший різновид – коли якісь держави вказували спірні території своїми. Це саме пропагандистська карта, наприклад, в Японії видавали карти, де Курильські острови показували японською територією. Так само служать пропаганді карти, де Крим показаний територією Росії. Бажане видають за дійсне. У свою чергу, 2014 року після анексії Криму і подій на Донбасі ДНВП «Картографія» видало серію карт «Україна Єдина» – я вважаю їх про – світницькими, хоча з іншого боку – це пропаган – да нашої історії, патріотизму. На цих картах по – казано поширення українського етносу, мови, як відображені українські етнічні території на ві – тчизняних картах, на першій лінгвістичній мапі України чи виданнях європейських картографів початку ХХ ст., що викликають більше довіри як неупереджені. Загалом такі видання виконують інформаційну і пропагандистську функцію. Такі карти містять як здоровий зміст для пропаганди, так і змінену інформацію, що впливає на людей на рівні підсвідомості. В першу чергу, це вплив на населення щодо сприйняття ними спірних територій.

    У якому стані нині картографічна галузь, чи багато зараз карт видається?

    Паперова картографія зменшує обсяги ви – дань, є тенденція до переходу картографіч – ної інформації в електронний вигляд. Молодь карти майже не купує, а користується смарт – фонами, тож карти перейшли туди. Звичайно, ці карти теж створюють картографи. Сучасні тенденції не завжди сприятливі для картогра – фів, бо до створення карт все більше залучаєть – ся людей, які не володіють азами картографії. А попри те існують закони створення карт, тож в Інтернеті можна побачити, прямо скажемо, недолугі карти. Якщо ми говоримо про осо – бливості сучасного розвитку картографії, то картографічна інформація стала доступнішою, її багато, різної якості в електронному вигляді. Електронні карти створюють як професійні кар – тографи, так і любителі. Існують різні проекти, зокрема Google, Open Street, де можна знайти актуальну інформацію. Ці карти не бездоганні, але заслуговують на увагу, бо залучають роботу любителів, фанатів картографії, які добре зна – ють місцевість, де вони проживають, актуалі – зують її і в такий спосіб спільними зусиллями можна одержати досить актуальну карту. Open Street – досить поважний продукт, яким можна користуватися. Щодо Google Maps то вони зруч – ні і прості у побуті, не надто точні метрично, але для користування цього достатньо.


     

    Бесіду вела журналіст журналу КОРДОН Леся МЕДВЕДЕНКО

     

    Політехніки вшосте повернулися з Антарктиди

    Logo_Audytoria

    Асистент кафедри вищої геодезії та астрономії Ігор Савчин й асистент кафедри картографії та геопросторового моделювання Володимир Нікулішин повернулися з 23-ої сезонної української антарктичної експедиції на АС „Академік Вернадський“.

    Традиція дослідження

    Щорічно Національний антарктичний науковий центр (НАНЦ) організовує наукові експедиції для двох груп — сезонників, які провадять короткотермінові сезонні дослідження, та зимувальників, котрі їдуть в Антарктиду на весь рік. До слова, серед сезонників політехніки були єдиними представниками Львівщини.

    — З нашого інституту це вже шоста експедиція до Антарктиди. Аналогічні були 2002, 2003, 2005, 2013 та 2014 рр. Ініціювали цю традицію професор кафедри фотограмметрії та геоінформатики Володимир Глотов (2002 р.) та директор ІГДГ професор Корнилій Третяк (2003 р.), — розповідають науковці.

    Експедиція до Антарктиди — державна програма. У літній період НАНЦ пропонує охочим подати заявку, опісля відбирають найкращі ідеї. Усі витрати фінансуються з державного бюджету.

    — Ми не лише виконали все, що запланували у попередній заявці (проведення високоточних ГНСС-спостережень на пунктах геодинамічного полігону архіпелагу „Аргентинські острови“ з метою досліджень тектонічного розлому протоки Пенола; лазерне сканування та цифрове знімання острівних льодовиків для визначення зміни їхнього поверхневого об’єму), а й додали два нові завдання — монтаж та запуск на території АС „Академік Вернадський“ просторово-часового координатного забезпечення — перманентної ГНСС-станції та лазерне сканування самої АС, — пишається Ігор Савчин.

    Експедиція тривала від 22 березня по 26 квітня. До пункту призначення науковці подолали близько 15 000 км: спочатку був доїзд до Києва, далі — перельоти до Рима, Сантьяго та до другого найбільш південного міста світу — Пунта-Аренас. До самої Антарктиди дослідники 5 діб добиралися українським кораблем „Marigolds“. Оскільки відповідні причали відсутні, у морі на команду чекала ще одна пересадка — на човни. Загалом подорож тривала 35 діб, 10 з яких науковці провели в морі, 11 діб — у Чилі, 12 — на антарктичній станції „Академік Вернадський“ та 2 дні в Києві.

    — Наш сезонний загін складався з чотирьох біологів, двох геодезистів, 3 геологів, геофізика, метеоролога та фотографа. Цікаво, що серед представників сезонного загону була одна жінка — Оксана Савенко (біолог). Також новий очільник станції розпорядився, що з наступного сезону жінки, на рівних із чоловіками умовах, зможуть ставати зимувальниками, — розповідає пан Ігор.

    Все використане обладнання — інститутське. Дослідники везли його зі собою, маса вантажу сягла 110 кг, що порівняно з вантажем інших сезонників — дуже багато.

    Дослідження, що провадили фахівці — фундаментальні і є продовженням тієї роботи, яку здійснювали наукові колеги-політехніки в попередніх експедиціях, тож їх суть зводиться до поновлення результатів. Дослідники розповідають:

    — Ми вимірювали координати, порівнювали їх із раніше одержаними, вичисляли, наскільки і в якому напрямку вони змістились, а також аналізували можливі наслідки. Із відчутних для людей це — землетруси, зміни рівня води тощо. При  орівнянні отриманих результатів зі сканування льодовиків можливо простежити зміни об’ємів льодовика, що свідчать про його танення чи намерзання, а також — про швидкість цих процесів.

    Дані зі сканування наразі ще не опрацьовано до кінця, але, за словами науковців, зміни доволі суттєві — льодовики мають тенденцію до танення, що, очевидно, є причиною підняття рівня світового океану.

    — „Сирі“ дані ми надіслали до НАНЦ, ті результати, що самі опрацювали, використовуємо для власних наукових досліджень. Також вони стануть у нагоді для побудови 3d-моделі станції чи її об’єктів, що дозволить отримати будь-які метричні характеристики. Це може згодитися проектантам, будівельникам, які не мають безпосереднього доступу до об’єкта, — каже Ігор Савчин.

    — Оскільки я спеціалізуюся на геоінформаційних системах, директор запропонував мені сканувати „Академік Вернадський“, щоб згодом створити геоінформаційну систему станції, — ділиться Володимир Нікулішин.

    Робота була не лише складною та відповідальною, а й небезпечною: ділянка, на якій працювали політехніки, скануючи льодовики, перебуває в зоні особливо підвищеної небезпеки. За словами пана Володимира, коли температура повітря підвищувалася, було чутно характерні поскрипування льодовика — у будь-який момент лід міг просто відколотися. Зважаючи на кінець антарктичного літа, температура повітря коливалася в межах 10 градусів морозу, щоправда, через вітер і близькість розташування води здавалося, що вона нижча. Науковець розповідає:

    — Погода змінювалася дуже швидко: зранку — сонце, через годину — заметіль, дощ, сніг, туман. Інколи видимості взагалі не було, то ми ходили лише за навігатором.

    Життя на станції

    Окрім житлової зони, обладнано офіси для всіх напрямів досліджень, які провадять тамтешні науковці, а також спортзал, медпункт, радіопункт, їдальню, бар-музей „Faraday“, технічні та наукові приміщення. Окремим пунктом станції є дизельна, що забезпечує все електро- та теплопостачання. На станції є всі умови, зокрема й прісна вода, але її потрібно дуже економити, оскільки добувають її шляхом опріснення морської. Зв’язок обмежений — лише телефонний (супутниковий), і дорогий, тому телефонні розмови політехніків були нечасті й короткі. Ще один засіб зв’язку — електронний лист: після написання його слід віддати системному адміністраторові, котрий формує всі листи в один і відправляє до Києва, звідти їх вже розсилають до адресатів.

    — З технікою безпеки все дуже серйозно. Нас постійно супроводжував драйвер — людина, яка знає акваторію й вправно володіє моторним човном. У ході виконання роботи ми щогодини рацією доповідали ситуацію. Окремо хочемо відзначити персонал станції, який усіляко допомагав нам із усіма необхідними роботами, виконував прохання, — розповідають політехніки.

    Щорічно до складу зимувальників входять, лікар, повар, системний адміністратор, механік.

    — Так сталося, що Великдень нам довелося святкувати в Антарктиді. На станції є каплиця, її збудували українці, у якій, починаючи від 00:00 велися богослужіння. Зранку було освячення паски та офіційна передача станції новим зимувальникам. Святковий обід у нас також був, — підкреслює пан Ігор.

    Без труднощів не обійшлося

    — Найбільш неприємно було пливти між островами на надувному човні (відстані були чималі — близько 13 км), коли це супроводжувалося вітром, снігом, хвилями — ми були мокрі, а сидіти так потрібно було довго. Траплялося, що вода була „забита“ кригою — тоді доводилося веслами розчищати собі шлях. Складною була й висадка з човна на обривисті скелясті береги: з човна потрібно було перестрибнути на камінь, якщо він слизький — мокрі ноги гарантовано. Також потрібно було „скоординовуватись“ із хвилями, бо з відпливом транспорт відносило від берега. Перші висадки нам не дуже вдавалися, — розповідають науковці.

    Повернення додому було стресовим: авіакомпанія, що забезпечувала переліт до Сантьяго-де-Чилі застрайкувала й рейс не відбувся. Відповідно частина учасників експедиції не встигла на всі наступні рейси і на 6 днів застрягла в Чилі.

    — Увесь час ми просто сиділи в готелі на валізах, оскільки виліт міг бути будь-якого моменту. Кілька разів ми приїжджали в аеропорт, але все скасовувалося і ми знову поверталися до готелю. Навіть вийти в місто не було можливості. Важко було чекати: коли з’явився інтернет і нормальний зв’язок — ще більше захотілося додому, до рідних — ділиться Ігор Савчин.

    Для Володимира найскладнішими видалися два 5-денні морські переходи: — Морально важко й нудно, бо вся діяльність зводиться до прийомів їжі й лежання в каюті. Гуляти по палубі було поганою ідеєю. Але нам ще пощастило, бо інших мучила морська хвороба.

    Після ситуації в Чилі прикрощів не бракувало: під час посадки в Римі помер один із членів експедиції — Віталій Вернігоров.

    — Особливих очікувань щодо Антарктиди в нас не було, єдине — ми дуже переживали, що не встигнемо виконати заплановане, але нам вдалося навіть більше. Інші науковці з нашої експедиції були в Антарктиді повторно або приїжджали в команді зі своїми наставниками, які вже тут не вперше. Ми ж були абсолютними новачками, без жодної підтримки, але чудово впоралися, — радіють політехніки.


    Анастасія МОЗГОВА

     

    Історія Центральної Ради на тематичній мапі

    Київські учені презентували новий просвітницький проект, присвячений національній революції 1917—1921 років, у рамках якого вийшла мапа «Українська Центральна Рада». Авторський колектив, очолюваний доктором географічних наук, відомим картографом Ростиславом Соссою, планує підготувати й інші тематичні довідкові мапи — «Українська держава. Гетьманат», «Директорія», «Західноукраїнська Народна Республіка»

    http://www.golos.com.ua/article/300648

     

    Червоне — то любов, а чорне — то журба

    Logo_Audytoria

    Словами цієї чудової пісні можна описати життя кожного українця, в якого сорочка вишита червоними та чорними нитками. Любов до матері, до рідної землі, до хати, до родини, до України. Так і життя Петра Черняги було вишите нитками двох кольорів, але його любов переважала журу…

    Перше враження залишалось таким великим і приємним, що після зустрічі з ним ще довго можна було згадувати добрі світлі очі, батьківську посмішку, щирий і теплий голос. А ще він дуже любив вишиванки. Інколи здалеку можна було побачити — у гарній українській вишиванці йде Петро Черняга!

    Народився Петро Гервазійович 24 жовтня 1946 року у селі Кугаївці Чемеровецького району Хмельницької області в сім’ї Олени Степанівни та Гервазія Васильовича. 1964 року закінчив школу із золотою медаллю та вступив на геодезичний факультет Львівського політехнічного інституту. Навчання йому давалося легко, був кращим студентом, чудовим одногрупником, душею студентського товариства. 1969 року з відзнакою закінчив інститут за спеціальністю „Астрономогеодезія“, а згодом аспірантуру при кафедрі теорії математичної обробки геодезичних вимірів. З 1973 року за скеруванням Міносвіти почав працювати викладачем у нинішньому Національному університеті водного господарства та природокористування (НУВГП) на кафедрі інженерної геодезії. 1978 року захистив кандидатську дисертацію „Визначення супутникової рефракції з урахуванням стану атмосфери“ та отримав науковий ступінь кандидата технічних наук. У 1982 році йому було надано вчене звання доцента.

    Він завжди був лідером. Умів згуртувати навколо себе талановитих людей. Мав багато наукових ідей. Сім років (1980 – 1987) працював заступником декана факультету проектування та будівництва гідромеліоративних систем, а 1987 року очолив кафедру інженерної геодезії. Через реформування земельних відносин та потребу у фахівцях за ініціативи П. Черняги 1992 року було відкрито спеціальність „Землевпорядкування та кадастр“, а кафедру інженерної геодезії 1995 року перейменовано на кафедру землевпорядкування та геодезії. 2002 року під його керівництвом відкрито спеціальність „Геоінформаційні системи і технології“, 2003-го — створено факультет землеустрою та геоінформатики, деканом якого він був упродовж шести років.

    Дослідження на АЕС України та міжнародний досвід, здобутий на Європейських геофізичних з’їздах (Відень — 1997 р., Ніцца — 1998 р., Гаага — 1999 р., Польща — 1997, 1998, 1999 рр., Хорватія — 2001 р.), допомогли написати та успішно захистити докторську дисертацію на тему „Геодезичний моніторинг територій атомних станцій: теорія і практика“. Петро Гервазійович опублікував понад 200 наукових та навчально-методичних праць, має один винахід та посібник з організації комплексних досліджень на геодинамічних полігонах АЕС України. Підготував 15 кандидатів та одного доктора наук, керував аспірантурою та консультував докторантів, брав участь у міжнародних конференціях та європейських геофізичних з’їздах, був членом редакційних колегій шести фахових науково-технічних збірників, Президії навчально-методичної комісії з напряму „Геодезія, картографія та землеустрій“ та комісії з розробки стандартів освіти з цього напряму, експертом ВАК України, членом громадської ради Державного комітету із земельних ресурсів. Мав державні відзнаки: „Заслужений працівник освіти України“, „Відмінник освіти України“, „Почесний землевпорядник України“, „Почесний геодезист України“, „Петро Могила“, „За наукові досягнення“, „За заслуги в геодезії і картографії“ I ступеня.

    З 2009 р. Петро Гервазійович очолив кафедру картографії та геопросторового моделювання Національного університету „Львівська політехніка“. Цей період, ще довго будуть згадувати працівники кафедри. Він був чудовим керівником, мудрим порадником, талановитим педагогом. Умів вдало пожартувати, усміхнутися — і легко ставало на душі. У той же час був строгим та вимогливим. Часто працівники про нього говорили з любов’ю: „Наш шеф іде“. А особливо запам’яталося його ніжне ставлення до сім’ї. З якою любов’ю та повагою він говорив про свою дружину Аліну Арсентіївну, яка була для нього завжди опорою та підтримкою! Як любив він своїх доньок Уляну та Людмилу. А внуків просто обожнював!

    Тяжка звістка прийшла до рідних, друзів та співробітників 12 травня 2014 року. Довго не хотілося вірити, що його більше
    немає. Посмертно, у листопаді 2014 року започатковано щорічну Всеукраїнську науково-практичну конференцію: „Геодезія. Землеустрій. Природокористування: присвячується пам’яті П. Черняги“ у Національному університеті водного господарства та природокористування (м. Рівне), а також відкрито меморіальну таблицю та названо аудиторію його іменем.


    Наталія ЯРЕМА,
    доцент кафедри
    картографії
    та геопросторового
    моделювання ІГДГ

     

    Друге місце в конкурсі студентських робіт Центру досліджень визвольного руху здобув студент кафедри картографії та геопросторового моделювання Петро Муха

    У суботу, 17 грудня, Центр досліджень визвольного руху підбив підсумки конкурсу студентських наукових робіт “Український визвольний рух 1920‑х—1950‑х рр.”.
    Друге місце посіла стаття Петра Мухи (Національний університет “Львівська політехніка”, кафедра картографії та геопросторового моделювання) “Картографування діяльності УПА в 40-х роках ХХ століття”.

    Судді підкреслили прикладну цінність та перспективність цього дослідження в плані створення інтерактивних карт з історії УПА та Української революції 1917—1921 рр.

     

    З нагоди святкування 200-річчя НУ «Львівська політехніка»

    З нагоди святкування 200-річчя НУ «Львівська політехніка» 6 грудня 2016 р. відбулося відкриття виставки «Картографічні видання Львова».

    На виставці представлені картографічні твори Львова, які зафіксували багаторічний розвиток міста, а також передають історію розвитку картографії. Картографування Львова разом з тим є невіддільним від розвитку суспільства. Зі Львовом пов’язана картографічна діяльність видатних українських учених-картографів Степана Рудницького, Мирона Кордуби ,Володимира Кубійовича, Миколи Кулицького. Безцінним фондом для дослідників є картографічні матеріали Львова минулих століть, що зберігаються у сховищах Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника та Центрального державного історичного архіву України, м. Львів.

    Багатовікові картографічні традиції Львова сьогодні закономірно проявляються у випуску нових продуктів. Перший комплексний атлас великого міста в Україні – це атлас Львова, перший атлас історії міста в Україні – це також атлас Львова.

    Виставка познайомить Вас, шановні відвідувачі, з планами, картами, атласами від XVII ст. до сьогодення.

    Фотоальбом

     

    Виставка “Картографічні видання Львова”

     

    За електронною картографією — майбутнє

    sossa2

    Logo_AudytoriaКафедру картографії та геопросторового моделювання ІГДГ нещодавно очолив доктор географічних наук, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки Ростислав Сосса.

    Ростислав Іванович, випускник географічного факультету (за спеціальністю „картографія“) Київського державного університету ім. Т. Шевченка, понад 20 років очолював Державне науково-виробниче підприємство „Картографія“. До слова, за комплекс робіт зі створення Національного атласу України був удостоєний Державної премії в галузі науки і техніки. Якийсь час очолював Державну службу геодезії, картографії та кадастру України.

    Коло наукових зацікавлень Ростислава Сосса — історія картографії, розвиток національного картографування, тематична і топографічна картографія. З 2007 року очолює Українську картографічну асоціацію, яка об’єднує картографічну спільноту України. Не раз брав участь у міжнародних картографічних конференціях, що проходять у різних країнах світу.

    Цікавлюсь у Ростислава Івановича, які дороги привели його зі столиці до Львова?

    — Про Інститут геодезії Львівської політехніки чув чимало добрих слів від його випускників, а вже ближче познайомився з ним, коли в інституті 2009 року створили кафедру картографії та геопросторового моделювання. Я допомагав тодішньому керівникові Петру Чернязі і словом, і ділом. Торік мене запросили сюди на професорську посаду, то ж рік жив між Києвом і Львовом. Коли запропонували очолити кафедру, вагався, врешті прийняв пропозицію, бо, з одного боку, мене приваблює картографічна наука (тут є можливість проводити наукові дослідження), з іншого — потрібно готувати наукові кадри вищої кваліфікації (кандидатів та докторів наук). Не менш важливо й те, що Львів має багаті картографічні фонди, з якими можуть працювати студенти, майбутні аспіранти і це велике картографічне багатство нам слід якнайповніше використовувати. То ж завдання кафедри — готувати сучасних фахівців з добрими знаннями картографічного методу досліджень, геоінформаційних технологій, адже за електронною картографією, веб-картографуванням, створенням веб-порталів — майбутнє.

    — Які проблеми кафедри хвилюють Вас як керівника?

    — Є проблема з укомплектуванням кафедри фахівцями-картографами, які добре знали б основи класичної картографії, тенденції розвитку сучасної картографії, електронної картографії, вміли б працювати з інформаційними картографічними системами, адже цього всього ми маємо навчити наших студентів не лише теоретично, а й практично. Таких готових фахівців немає, тому будемо змінювати спеціалізацію та підвищувати кваліфікацію викладачів кафедри. Приємно відзначити, що співробітники кафедри спроможні вирішити ці завдання.

    — Нині великої ваги набирає практика обміну студентами із закордонними вишами. Чи ваша кафедра долучилася до цього процесу?

    — Про обмін студентами наразі не йдеться. Хоча нам потрібно будувати наукові і методичні контакти з навчальними закладами відповідного профілю Польщі, Німеччини, Словаччини, Чехії, Угорщини, адже сусіди нас значно випереджають в освоєнні нових технологій створення та використання карт тощо. Щодо викладачів, то вони беруть участь у закордонних наукових заходах.

    — Які плани кафедри на майбутнє?

    — Наші основні напрями наукової діяльності незмінні — екологічне і природоохоронне картографування. Концептуального переосмислення вимагають підходи до створення та використання військових топографічних карт. Зміст топографічних карт значною мірою базується нині на досвіді їх використання у роки Другої світової війни. Час іде вперед: змінилися тактика воєнних дій, технології їх ведення, всебічне поширення отримали інформаційні технології, тому наше пріоритетне завдання — розробити концепцію топогеодезичного та картографічного забезпечення сектора безпеки та оборони держави. Інший напрям — створити геоінформаційні системи. Запланували розробити геоінформаційну систему Львівської політехніки, яку можна було б розмістити на сайті університету, а також атлас
    нашого вишу. Щоб створити такий атлас, треба зібрати дуже великий фактичний матеріал.

    — Для відзначення 200-літнього ювілею Львівської політехніки щось плануєте?

    — В рамках заходів готуємо виставку „Картографічні видання Львова“, на якій будуть представлені плани і атласи Львова — від перших видань до сьогодення. На ній можна буде побачити стародавні плани міста, зрозуміти, як розвивалося його картографування, які були тенденції у XVIII ст., австрійські видання XVIII — XIX століть, перші українські плани кінця XIX ст., плани міжвоєнного періоду, видання радянського періоду (до слова, тоді спотворювали географічну основу, зокрема — у планах для широкого вжитку подавали неправдиві віддалі, напрямки тощо). Постараємося, щоб на виставці були і військові плани Львова. Хочемо до виставки видати каталог картографічних видань міста. Тобто, геоінформаційна система й атлас Політехніки, виставка картографічних видань Львова — це
    першочергові завдання кафедри.


    Катерина ГРЕЧИН

     

    До 70-річчя з Дня народження Петра Гервазійовича Черняги

    Chernjaga «Як я малим збирався навесні

     Піти у світ незнаними шляхами,

     Сорочку мати вишила мені

     Червоними і чорними,

     Червоними і чорними нитками…»

     Дмитро Павличко

     

    Словами цієї чудової пісні можна описати життя кожної людини. У кожного та сорочка вишита червоними та чорними нитками, де чорний – то журба, а червоний– любов. Любов до матері, до землі своєї рідної, до хати, до родини та України.

    Так і життя Петра Черняги було вишите нитками двох кольорів, але все-таки його любов переважала журу… Життя його було любов’ю – і він любив життя.

    Перше враження від цієї людини залишалось таким великим і приємним, що після зустрічі з ним ще довго можна було згадувати його добрі світлі очі, батьківську посмішку, щирий і теплий голос. А ще він дуже любив вишиванки. Інколи здалеку можна було побачити – у гарній українській вишиванці іде Петро Черняга!

    Народився Петро Гервазійович Черняга 24 жовтня 1946 року у селі Кугаївці Чемеровецького району Хмельницької області в сім’ї Олени Степанівни та Гервазія Васильовича. У 1964 році Петро Гервазійович закінчив школу із золотою медаллю та вступив на геодезичний факультет Львівського політехнічного інституту. Навчання йому давалося легко, він був кращим студентом, чудовим одногрупником, душею студентського товариства. В 1969 році з відзнакою закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю «Астрономогеодезія», а згодом аспірантуру при кафедрі теорії математичної обробки геодезичних вимірів. З 1973 року за скеруванням Міносвіти почав працювати викладачем у нинішньому Національному університеті водного господарства та природокористування (НУВГП) на кафедрі інженерної геодезії. У 1978 році захистив кандидатську дисертацію «Визначення супутникової рефракції з урахуванням стану атмосфери» та отримав науковий ступень кандидата технічних наук. У 1982 році йому було присвоєно вчене звання доцента.

    Він був завжди лідером. Вмів згуртувати навколо себе талановитих людей. У нього завжди було багато наукових ідей. Тому протягом семи років (1980—1987 рр.) працював заступником декана факультету проектування та будівництва гідромеліоративних систем, а у 1987 році очолив кафедру інженерної геодезії. У зв’язку з реформуванням земельних відносин та потребою у фахівцях за ініціативи П. Г. Черняги у 1992 році було відкрито спеціальність «Землевпорядкування та кадастр», а кафедру інженерної геодезії у 1995 році перейменовано на кафедру землевпорядкування та геодезії. У 2002 році під його керівництвом відкрито спеціальність «Геоінформаційні системи і технології». У 2003 році було створено факультет землеустрою та геоінформатики, деканом якого він був протягом шести років

    Дослідження на АЕС України та міжнародний досвід, здобутий на Європейських геофізичних з’їздах (Відень — 1997 р., Ніцца — 1998 р., Гаага — 1999 р., Польща — 1997, 1998, 1999 рр., Хорватія — 2001 р.), допомогли написати докторську дисертацію на тему «Геодезичний моніторинг територій атомних станцій: теорія і практика» та успішно її захистити у 2000 році. Упродовж наукової діяльності Петро Гервазійович опублікував понад 200 наукових та навчально-методичних праць, має один винахід та посібник з організації комплексних досліджень на геодинамічних полігонах АЕС України. Підготував п’ятнадцять кандидатів та одного доктора наук, керував аспірантурою та консультував докторантів, брав участь у міжнародних конференціях та європейських геофізичних з’їздах. П.Г. Черняга був членом редакційних колегій шести фахових науково-технічних збірників, Президії навчально-методичної комісії з напряму «Геодезія, картографія та землеустрій» та комісії з розробки стандартів освіти з цього напряму, експертом ВАК України, членом громадської ради Державного комітету із земельних ресурсів тощо. Був нагороджений державною нагородою України та почесним званням «Заслужений працівник освіти України», нагрудними знаками «Відмінник освіти України», «Почесний землевпорядник України», «Почесний геодезист України», «Петро Могила», «За наукові досягнення», «За заслуги в геодезії і картографії» I ст.

    З 2009 р. у Петра Гервазійовича починається період життя у Львові, коли він очолив кафедру картографії та геопросторового моделювання Національного університету “Львівська політехніка”. Період керування кафедрою Петром Гервазійовичем ще довго будуть згадувати працівники кафедри. Він був чудовим керівником, мудрим порадником, талановитим педагогом. Умів дати слушну пораду, заспокоїти і підтримати кожну людину. Умів вдало пожартувати, усміхнутися , і легко ставало на душі. У той же час вмів бути строгим та вимогливим. Часто працівники про нього говорили з любов’ю: «Наш шеф іде». А особливо запам’яталось його ніжне відношення до сім’ї. З якою любов’ю та повагою він говорив про свою дружину Аліну Арсентіївну, яка була для нього завжди опорою та підтримкою! Як любив він своїх дочок Уляну та Людмилу. А у внуках просто душі не чув!

    Тяжка звістка прийшла до рідних, друзів та співробітників 12 травня 2014 року. Обірвалося життя нашого Петра Гервазійовича. Довго ще не хотілось вірити у це. Дотепер на кафедрі картографії та геопросторового моделювання його фото: дивиться він щиро, просто і так по-батьківськи.

    Посмертно у листопаді 2014 року започаткована щорічна Всеукраїнська науково-практична конференція: «Геодезія. Землеустрій. Природокористування: присвячується пам’яті П. Г. Черняги» у Національному університеті водного господарства та природокористування (м. Рівне), а також відкрита меморіальна дошка та названа аудиторія іменем П. Г. Черняги.

    Цього року 24 жовтня виповнилося 70 років від дня народження Черняги Петра Гервазійовича. Його вклад у розвиток української науки є безцінним.

    Вічна та світла пам’ять! Сумуємо, любимо, пам’ятаємо!

     

     

    Категорії новин

    Календар новин

    Травень 2019
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    « Кві    
     12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728293031  

    Опитування

    Чи потрібна літня геодезична навчальна практика?

    Переглянути результати

    Loading ... Loading ...

    Свята

    Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

    Курс валют

    Вакансії

    Робота геодезист, землевпорядник, маркшейдер, фотограмметрист, робота
    jooble